Має повагу козаків, сотник – найвища посада, на яку обирали самі козаки
«Попереду виїхав сотник Андрій Недоля».
Ризикований
Козаки усі розскочились від татарина й кинулись до зброї... виїхав сотник Андрій Недоля на буланому турецькому коні»
Вимогливий до побратимів
«А де вартові, де сторожа? … Видно, що й посліпли й поглухли»
Про нього добре відгукуються інші
«Сотника Недолю я добре знаю й скажу, що славний козак...»
Прислухається до порад
«Недоля, узявши Тріску й діда Панаса під руку, пішов з ними на могилу порадитись»
Захищає рідну землю від ворогів
«Такий наказ виголосив Недоля перед козаками і звелів сідлати коні».
«В похід! — командував Недоля: — Просто на татарський кіш!».
Відважний, сміливий
«Татари поженуть за ними, а тут уже стоятиме Недоля й привітає їх гарненько… Він їхав передом на своїм буланім»
«Тепер Недоля залишив частину козаків при таборі, а з іншими вибраними пігнав слідом за татарами»
Добрий, чутливий
«Він відразу зрозумів, у чому справа... Ти, Петре, лишишся при мені між посильними козаками, хлопець теж...».
Горює за вбитими побратимами, підтримує звичаї
«Недоля велів вишукати ранених та збирати побитих, щоб їх відтак похоронити за козацьким звичаєм… Татар ніхто не хоронив, їх трупи залишили вовкам і гайворонам на жир».
Справедливий
«Добре! Скажи, Тихоне, панові полковникові, що окуп прийде козакові Семенові Непорадному...»
Милосердний, навіть дарує життя татарину
«Семене, та пусти його до чортової мами. Не маєш кращого діла, як його пильнувати. На базарі його не продаси, бо ми людьми не торгуємо».
«Хлопці, — гукав Недоля: — Нагодувати голодних!»
Дбає про підлеглих
«Недоля казав напоїти коні й відпочити. Тепер уже татарва не втече».
«Недоля загадав спочивати тут довше. Козаки розтаборилися, зарізали кілька волів і почали пекти м'ясо»
Уміє розрадити, підтримати
«Коли Степан з Петром рано прокинулись, Павлуся не було. їх аж заморозило…Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...»
Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. “…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу” Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом.
Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.
Відповідь:
Має повагу козаків, сотник – найвища посада, на яку обирали самі козаки
«Попереду виїхав сотник Андрій Недоля».
Ризикований
Козаки усі розскочились від татарина й кинулись до зброї... виїхав сотник Андрій Недоля на буланому турецькому коні»
Вимогливий до побратимів
«А де вартові, де сторожа? … Видно, що й посліпли й поглухли»
Про нього добре відгукуються інші
«Сотника Недолю я добре знаю й скажу, що славний козак...»
Прислухається до порад
«Недоля, узявши Тріску й діда Панаса під руку, пішов з ними на могилу порадитись»
Захищає рідну землю від ворогів
«Такий наказ виголосив Недоля перед козаками і звелів сідлати коні».
«В похід! — командував Недоля: — Просто на татарський кіш!».
Відважний, сміливий
«Татари поженуть за ними, а тут уже стоятиме Недоля й привітає їх гарненько… Він їхав передом на своїм буланім»
«Тепер Недоля залишив частину козаків при таборі, а з іншими вибраними пігнав слідом за татарами»
Добрий, чутливий
«Він відразу зрозумів, у чому справа... Ти, Петре, лишишся при мені між посильними козаками, хлопець теж...».
Горює за вбитими побратимами, підтримує звичаї
«Недоля велів вишукати ранених та збирати побитих, щоб їх відтак похоронити за козацьким звичаєм… Татар ніхто не хоронив, їх трупи залишили вовкам і гайворонам на жир».
Справедливий
«Добре! Скажи, Тихоне, панові полковникові, що окуп прийде козакові Семенові Непорадному...»
Милосердний, навіть дарує життя татарину
«Семене, та пусти його до чортової мами. Не маєш кращого діла, як його пильнувати. На базарі його не продаси, бо ми людьми не торгуємо».
«Хлопці, — гукав Недоля: — Нагодувати голодних!»
Дбає про підлеглих
«Недоля казав напоїти коні й відпочити. Тепер уже татарва не втече».
«Недоля загадав спочивати тут довше. Козаки розтаборилися, зарізали кілька волів і почали пекти м'ясо»
Уміє розрадити, підтримати
«Коли Степан з Петром рано прокинулись, Павлуся не було. їх аж заморозило…Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде...»
Пояснення:
Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. “…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу” Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом.
Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.