Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим. У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим. Отже, не мою думку, щастя - це найцініший скраб, і звичайно ж воно не приходить саме, а дістається часто важкою працею.
Це велике щастя - не знати голодного дитинства під кулями і бомбами.Але людська пам'ять береже імена ваших однолітків,які демонстрували недитячу мужність,велике почуття любові до рідної землі ,залишалися Людьми в будь-яких ситуаціях.Саме звідти прийшли такі персонажі ,як Климко.Проте він не почувався героем .Ніколи.Саме тому кожен,хто зустрічався з ним ,відчував до підлітка глибоку симпатію,хотів бодай чим-небудь йому до вберегти дитячу душу від опіків жорстокого дорослого світу,бо тільки там буває війна,голод,зрада. Григір Тютюнник добирає для характеристики маленького героя своєї повісті найтепліші барви,найласкавіші слова. Чи ви колись замислювались над тим,що сіль - цей звичний продукт на кухні,на який ми мало звертаєм увагу,може цінуватись на вагу золота?Климко це розумів,і тяжкою була його дорога,"солона" як сльози, як сама сіль. Дуже важко ,коли гине герой книги.Особливо той,до якого проникалися щирою симпатією.Але в тому й сила твору,що смерть Климка є перемогою над обставинами,ствердженням Життя.І цей оптимізм - не просто слова,він зумовлений всіею логікою сюжету повіссті.Климко залишився жити.Назавжди.У серцях тих, хто його любив.
Григір Тютюнник добирає для характеристики маленького героя своєї повісті найтепліші барви,найласкавіші слова.
Чи ви колись замислювались над тим,що сіль - цей звичний продукт на кухні,на який ми мало звертаєм увагу,може цінуватись на вагу золота?Климко це розумів,і тяжкою була його дорога,"солона" як сльози, як сама сіль.
Дуже важко ,коли гине герой книги.Особливо той,до якого проникалися щирою симпатією.Але в тому й сила твору,що смерть Климка є перемогою над обставинами,ствердженням Життя.І цей оптимізм - не просто слова,він зумовлений всіею логікою сюжету повіссті.Климко залишився жити.Назавжди.У серцях тих, хто його любив.