у творі зло перемагає добро. його несуть позитивні персонажі такі, як софія, сашко, сніжана. головна героїня софійка ввічлива, щира, добра, мужня. усім старається . думає не тільки про себе. саме їй випала роль зняти прокляття з роду кулаківських.
сашко відчайдушно кидається в небезпечні пригоди та ризикує життям, щоб подрузі. хоч він не дуже освічений і допускає граматичні помилки на письмі, проте не розгублюється та знаходить вихід у складних ситуаціях. його поради та вчинки є дуже слушними. сашко уособлює добро та справедливість. адже він дружній, мужній та милосердний.
співчутлива та кмітлива тітка сніжана. її вірність традиціям виводить на чисту воду лицемірного вадима. завдяки зусиллям позитивних героїв родина кулаківських стала щасливою.
негативними героями є вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, валентин - наречений сніжани. вадим поводився невиховано та зухвало. часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. у далекому минулому предок вадима зробив поганий вчинок. задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. був жорстоким та скупим. також дещо негативним виявився підступний і слабодухий валентин. він вів подвійне життя, обманював оточуючих. не був щедрим, не рідним. не приділяв уваги рідному синові.
провина предка – важкий камінь для нащадків. проте в кінці твору вадим змінився на краще. розірване весілля – заслужене покарання для хитрого валентина. твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.
добро: софійка і всі події що відбуваются з нею, сашко, тітка сніжанна, корали знайшли господаря.
зло : вадим, валентин, викрадення коралів, поведінка дорослих персонажів твору.
природа відігравала особливу роль у житті і творчості лесі українки. весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. весна для хворої на туберкульоз кісток лесі була передвісником тепла, надією на одужання. у багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.
літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. улітку леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;
осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. якось вона у листі написала: "часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде".
але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. з ніжністю писала леся українка про ліси і озера волині, синій дніпро, південні степи україни, чудові карпати і мінливу красу чорного моря.
у 1888 році леся українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів "подорож до моря". вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від луцька до одеси.
вірш "красо україни, подолля" — третій вірш циклу. перед читачем розгортається картина, на якій зображено "хороші, красні села", "хати садками вкриті, срібним маревом повиті". останні два рядки строфи "коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі" нагадують шевченківські образи.
поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: "хвилюються лани золотії", "бори величаві, густії провадять таємну розмову". раптом виринають "ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до рі" вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.
зовнішня краса поділля чарує, але вона не заступає народного горя. вірш розпочинається і закінчується строфою:
красо україни, подолля!
розкинулось мило, !
здається, що зроду недоля,
що горе тебе не
та горе і недоля є. вони поки що приховані розкішними барвами літньої природи; села хороші, красні тільки здалеку. убогі хатки укриті садками, ніби срібним маревом. і як же не хочеться розвіювати ілюзорну ідилію. нехай швидше летить поїзд, нехай на довше збережеться мажорний настрій, адже попереду лесю чекає тяжке життя, сповнене болю і страждань, від яких ні втекти, ні заховатися.
у творі зло перемагає добро. його несуть позитивні персонажі такі, як софія, сашко, сніжана. головна героїня софійка ввічлива, щира, добра, мужня. усім старається . думає не тільки про себе. саме їй випала роль зняти прокляття з роду кулаківських.
сашко відчайдушно кидається в небезпечні пригоди та ризикує життям, щоб подрузі. хоч він не дуже освічений і допускає граматичні помилки на письмі, проте не розгублюється та знаходить вихід у складних ситуаціях. його поради та вчинки є дуже слушними. сашко уособлює добро та справедливість. адже він дружній, мужній та милосердний.
співчутлива та кмітлива тітка сніжана. її вірність традиціям виводить на чисту воду лицемірного вадима. завдяки зусиллям позитивних героїв родина кулаківських стала щасливою.
негативними героями є вадим на початку твору, його бабуся та деякі предки, валентин - наречений сніжани. вадим поводився невиховано та зухвало. часто крав, не поважав старших, мав багато шкідливих звичок. поводився демонстративно й не збирався змінюватися на краще. у далекому минулому предок вадима зробив поганий вчинок. задля власної наживи, обманув багатьох людей і забрав їхнє майно. був жорстоким та скупим. також дещо негативним виявився підступний і слабодухий валентин. він вів подвійне життя, обманював оточуючих. не був щедрим, не рідним. не приділяв уваги рідному синові.
провина предка – важкий камінь для нащадків. проте в кінці твору вадим змінився на краще. розірване весілля – заслужене покарання для хитрого валентина. твір має гарне закінчення - торжество добра над злом.
добро: софійка і всі події що відбуваются з нею, сашко, тітка сніжанна, корали знайшли господаря.
зло : вадим, валентин, викрадення коралів, поведінка дорослих персонажів твору.
ответ:
природа відігравала особливу роль у житті і творчості лесі українки. весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. весна для хворої на туберкульоз кісток лесі була передвісником тепла, надією на одужання. у багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.
літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. улітку леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;
осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. якось вона у листі написала: "часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде".
але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. з ніжністю писала леся українка про ліси і озера волині, синій дніпро, південні степи україни, чудові карпати і мінливу красу чорного моря.
у 1888 році леся українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів "подорож до моря". вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від луцька до одеси.
вірш "красо україни, подолля" — третій вірш циклу. перед читачем розгортається картина, на якій зображено "хороші, красні села", "хати садками вкриті, срібним маревом повиті". останні два рядки строфи "коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі" нагадують шевченківські образи.
поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: "хвилюються лани золотії", "бори величаві, густії провадять таємну розмову". раптом виринають "ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до рі" вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.
зовнішня краса поділля чарує, але вона не заступає народного горя. вірш розпочинається і закінчується строфою:
красо україни, подолля!
розкинулось мило, !
здається, що зроду недоля,
що горе тебе не
та горе і недоля є. вони поки що приховані розкішними барвами літньої природи; села хороші, красні тільки здалеку. убогі хатки укриті садками, ніби срібним маревом. і як же не хочеться розвіювати ілюзорну ідилію. нехай швидше летить поїзд, нехай на довше збережеться мажорний настрій, адже попереду лесю чекає тяжке життя, сповнене болю і страждань, від яких ні втекти, ні заховатися.
объяснение: