Доведіть що в новелі в винниченка "момент" поєднано реалістичне змальовування дійсності з імпресіоністичним

Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького — видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя народу в боротьбі з ляхами.

Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого полководця, мудрого державного діяча.

Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому прославляє їх у піснях.

Жанр: історична пісня.

Композиція

Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.

Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити Золотої Води.

Кульмінація: перемога над ворогом.

Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».

Художні особливості пісні

Метафори: «хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати».

Епітети: «золота Вода», «хороша врода».

Гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду,—

Гей, не один лях лежить головою у воду».

Повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі ляхи».

Риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?», «Що у пиві кисне?».

Одним із найпоетичніших образів "" є образ ярославни, юної дружини князя ігоря. ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. дізнавшись про поразку ігоревого війська, ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення ігоря, а й загибель його воїнів. поразка і полон ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі. ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. тоді б вона, омочивши рукав у каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя. у відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, дніпра-славутича і світлого сонця. плачучи у путивлі на забороні, ярославна докоряє вітрові: чому мечеш ти хановськії стріли на своїх легесеньких крильцях на моєї лади воїв? було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. а він розвіяв її веселощі по ковилі. звертаючись до великого дніпра-славутича, ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море. звертаючись до сонця, ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу. не забівайте благорарить