В іншій своїй праці про українське літературне життя того ж часу І. Фpанко відносить І. Нечуя-Левицького до «спокійних, наскрізь ар-тистичних «натур», що «виступають у письменстві як більш або менш гладко шліфовані дзеркалa, малюють нам життя з його горем і радоща¬ми, з його рухом і тишею» (т. 41, с. 517). Як бачимо, критик знову вка¬зує на талант письменника всебічно і реалістично відтворювати дійсність у всіх її складностях та суперечностях. Радянські дослідники, розвиваючи думки І. Франка, відзначають ще й інші особливості мистецької манери прозаїка. Так, Н. Крутікова, яка досліджувала творчість І. Нечуя-Левицького в типологічному зі¬ставленні з явищами інших літератур, вважає, що «об'єктивною мане¬рою зображення дійсності, повільним, неквапливим викладом та схиль¬ністю до широкої обсервації і докладного змалювання побуту український письменник подібний до І. Гончарова та І. Тургенева, хоча за типами, обставинами і стилем його твори цілком самобутні.Ця думка дослідниці важлива для вчителя не тільки в теоретичному, а й у методичному плані – вона спонукає використовувати міжпредметні зв'язки як на уроці, так і в позаурочний час, допомагає ви¬значити характер самостійної роботи учнів. Зокрема, школярам можна дати невеликі домашні завдання на зіставлення окремих фрагментів, наприклад, портретних чи пейзажних описів, характеристик образів го¬ловних персонажів з творів названих письменників, щоб показати і спільне, й відмінне в манері майстрів слова в конкретних прийомах реа¬лістичної типізації («Пейзажні картини в повісті «Микола Джеря» і романі «Батьки і діти», «Зображення побуту у творах «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького і «Обломов» І. Гончарова» тощо). Стаття І. Франка «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)» до вчителеві схарактеризувати громадянські позиції письменника та його світогляд. Безперечно, світогляд автора виявляється насамперед у по¬рушуваній ним проблематиці, в ідейному освітленні відображеної дій¬сності. Як відомо, І. Нечуй-Левицький був людиною прогресивних, де¬мократичних поглядів, письменником-реалістом, який правдиво відтво¬рював характер суспільних відносин у до і пореформений періоди. Водночас, як зауважував І. Франко, письменник «не був публіцистом, не був борцем ані полемістом, не був чоловіком партії, прихильником такої чи іншої політичної доктрини чи програми. В численних суспіль¬них та політичних суперечках, що вихром проходили по Україні, він або не забирав голосу, або коли й забирав, то все якось ізбоку...». Вважаємо, що без цих оцінок і характеристик, даних великим уче¬ним, який глибоко розумів тенденції суспільного і літературного про¬цесу та до того ж (що теж дуже важливо) був сучасником І. Нечуя-Ле¬вицького, сьогодні вчителеві просто не обійтися. Цей матеріал може бути поданий і на першому уроці, І під час аналізу творчості письмен¬ника або при підведенні підсумків за темою. Він до дев'яти¬класникам виділити з-поміж інших творчу постать письменника, усві¬домити своєрідність його творчої манери. Матеріал про етапи життєвого шляху письменника є в підручнику, і учні самі його можуть прочитати. Вчитель же має дати новий мате¬ріал, який доповнить, увиразнить портрет письменника, повніше розкриє його як людину, особистість. Тут добре прислужаться Франкові вражен¬ня від зустрічі з І. Нечуєм-Левицьким (1885 р.) у Києві. І. Франко від¬значає різку невідповідність між суспільним, громадянським пафосом творчості письменника і його лагідною вдачею та непримітною зовнішністю. «Читаючи його оповідання, подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії.
Лірика Франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.Громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.Ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст:Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту...(«Я буду жити...»)Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!(«Земле, моя всеплодющая мати»)Але Франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного: Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни...(«Не забудь»)Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя... Не дай живому в домовину класться...» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись,-писав Тарас Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:Уперед, хто не хоче конати, Статись трупом гнилим живучи!(«Уперед»)Згодом ствердження такої думки з'явиться у палких словах Василя Симоненка:Я хочу буть несамовитим, Я хочу в полум'ї згоріть, Щоб не жаліти за прожитим, Димком на світлі не чадіть!(«Я хочу буть несамовитим»)Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда!» Він чує в собі величезну, могутню силу:Против рожна перти, Против хвиль Сміло аж до смерті Хрест важкий нести.(«Semper idem»)Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання: Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою...(«Гімн»)Образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити:Щастя не ждімо, Щастя не де, а в нас!(« Кожевникові») Учись, щоб був ти сильним мужем, Як засвітає день новий!(«Гринь Турчин»)Та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурхливий?..» («Анні П.»).Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку:Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!(«Мойсей»)Та не змирилось із цим вироком серце Франкового героя: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі...Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка:«Лиш боротись значить жить...»
Радянські дослідники, розвиваючи думки І. Франка, відзначають ще й інші особливості мистецької манери прозаїка. Так, Н. Крутікова, яка досліджувала творчість І. Нечуя-Левицького в типологічному зі¬ставленні з явищами інших літератур, вважає, що «об'єктивною мане¬рою зображення дійсності, повільним, неквапливим викладом та схиль¬ністю до широкої обсервації і докладного змалювання побуту український письменник подібний до І. Гончарова та І. Тургенева, хоча за типами, обставинами і стилем його твори цілком самобутні.Ця думка дослідниці важлива для вчителя не тільки в теоретичному, а й у методичному плані – вона спонукає використовувати міжпредметні зв'язки як на уроці, так і в позаурочний час, допомагає ви¬значити характер самостійної роботи учнів. Зокрема, школярам можна дати невеликі домашні завдання на зіставлення окремих фрагментів, наприклад, портретних чи пейзажних описів, характеристик образів го¬ловних персонажів з творів названих письменників, щоб показати і спільне, й відмінне в манері майстрів слова в конкретних прийомах реа¬лістичної типізації («Пейзажні картини в повісті «Микола Джеря» і романі «Батьки і діти», «Зображення побуту у творах «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького і «Обломов» І. Гончарова» тощо).
Стаття І. Франка «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)» до вчителеві схарактеризувати громадянські позиції письменника та його світогляд. Безперечно, світогляд автора виявляється насамперед у по¬рушуваній ним проблематиці, в ідейному освітленні відображеної дій¬сності. Як відомо, І. Нечуй-Левицький був людиною прогресивних, де¬мократичних поглядів, письменником-реалістом, який правдиво відтво¬рював характер суспільних відносин у до і пореформений періоди. Водночас, як зауважував І. Франко, письменник «не був публіцистом, не був борцем ані полемістом, не був чоловіком партії, прихильником такої чи іншої політичної доктрини чи програми. В численних суспіль¬них та політичних суперечках, що вихром проходили по Україні, він або не забирав голосу, або коли й забирав, то все якось ізбоку...».
Вважаємо, що без цих оцінок і характеристик, даних великим уче¬ним, який глибоко розумів тенденції суспільного і літературного про¬цесу та до того ж (що теж дуже важливо) був сучасником І. Нечуя-Ле¬вицького, сьогодні вчителеві просто не обійтися. Цей матеріал може бути поданий і на першому уроці, І під час аналізу творчості письмен¬ника або при підведенні підсумків за темою. Він до дев'яти¬класникам виділити з-поміж інших творчу постать письменника, усві¬домити своєрідність його творчої манери.
Матеріал про етапи життєвого шляху письменника є в підручнику, і учні самі його можуть прочитати. Вчитель же має дати новий мате¬ріал, який доповнить, увиразнить портрет письменника, повніше розкриє його як людину, особистість. Тут добре прислужаться Франкові вражен¬ня від зустрічі з І. Нечуєм-Левицьким (1885 р.) у Києві. І. Франко від¬значає різку невідповідність між суспільним, громадянським пафосом творчості письменника і його лагідною вдачею та непримітною зовнішністю. «Читаючи його оповідання, подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії.