нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір в.бикова «альпійська ». мене відразу захопив сюжет повісті. коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
головний герой утікає з концтабору. «звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. багато довелося пережити іванові у його нелегкій дорозі на волю. знайомство із джулією. зустріч з голодним божевільним і його загибель. іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. совість не дозволяла кинути напризволяще джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. глибокий сніг ховає джулію від ворогів. іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
на жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. на сході країни триває війна. там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.
а от як починається "енеїда" котляревського:
еней був парубок моторний
і хлопець хоч куди казак,
удавсь на всеє зле проворний,
завзятіший од всіх бурлак.
і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.
ответ:
нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір в.бикова «альпійська ». мене відразу захопив сюжет повісті. коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
головний герой утікає з концтабору. «звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. багато довелося пережити іванові у його нелегкій дорозі на волю. знайомство із джулією. зустріч з голодним божевільним і його загибель. іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. совість не дозволяла кинути напризволяще джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. глибокий сніг ховає джулію від ворогів. іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
на жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. на сході країни триває війна. там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.
ответ:
уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.
за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.
а от як починається "енеїда" котляревського:
еней був парубок моторний
і хлопець хоч куди казак,
удавсь на всеє зле проворний,
завзятіший од всіх бурлак.
і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).
еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.
коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.