Довести, що твір «Таємне Товариство Боягузів» - це фантастична, романтична та багатоепізодна повість (письмово дати відповідь).
3. Робота з текстом.
Усно дати відповіді на запитання.
- Як починається повість? Яким постає перед нами головний герой Клим Джура? (Зачитати уривок з повісті)
- Чому Клим не намагався дати відсіч Сашкові, адже вони були ровесниками?
- Чому саме Клим потрапляє до ТТБ?
- Чому Климові не відразу повідомили, що саме він має робити, підписавши угоду?
- Коли Клим зрозумів, що йому відступати нікуди, що він відчув?
- Знайдіть у тексті, як сам Клим пояснює, чому він погодився піти на таємну операцію?
- Як повівся Клим у банку?
- Яке відкриття зробив для себе Клим після цієї операції?
- Як тепер поводиться Клим по відношенню до Кактуса?
- Чи могло б таке статися, якби Клим не вступив до ТТБ? Чи тільки таємна сила до Климові перемогти Кактуса?
- Чи було ще страшно Джурі після цієї пригоди?
- Чому ж він не відступив, не побоявся, як це було із Сашком?
- Якби ви не знали Клима таким, як на початку повісті, ви могли б про нього сказати, що він – боягуз?
- Що до Джурі перебороти свій страх?
- Тож, із ким головний герой боровся протягом усього твору?
- Чи дозволить Клим Джура тепер, після такої пригоди, кому-небудь ображати чи принижувати себе?
- Чи можна сказати, що після усіх цих пригод Клим став безстрашним, і він ніколи не відчуватиме страх?
Підсумок уроку.
1. Отож, чого вчить цей твір? (відповідь запишіть).
2. Знайти і виписати з повісті цитати, які характеризують Клима Джуру та Сашка Смика.
Для української національної культури основоположною базою є народна культура на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.
Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Це сталося, тому що в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівку козацької старшини було зрусифіковано, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти.
Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися широкі маси суспільства — селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст.
У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв’язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.
Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників — Костянтином Острозьким, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Іваном Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці.
Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.
На відміну від суспільної думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур’я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за до зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. «Споріднена праця» і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним — ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі у дусі пізнішого європейського екзистенціалізму. Сьогодні такі підходи мають особливе значення для всього людства.
Можно назвать Ранок сонця