"Думи мої, думи мої". 1.Через що письменник звертається до своїх дум? 2. Про яку "лиху годину" йдеться у творі? 3. Якийнастрій відчуває головний герой твору?
Народився в о. Шилівці Зіньківського району на Полтавщині. Його батька було репресовано у 1937 році. Деякий час жив у дядька на Донбасі. Закінчив Зіньківське реальне училище. Працював робітником на харківському заводі ім. Малишева, у колгоспі, служив моряком на Далекому Сході. Навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Учителював на Донбасі (викладав російську мову та літературу), згодом переїхав до Києва, працював у редакціях та видавництвах.Початком нового дня, примиренням із другом, добрим ставленням до нього діда Григір Тютюнник дає шанс Олесю. Все ще владнається, адже якщо хлопець народився в цьому світі, значить, він має жити в ньому, залишаючись неспотвореним життям, залишаючись собою. Таким, як він, у кіно життя обов'язково є місце, що завжди буде вільним. Вільним для них.
Ось мій твір про Шевченка в минулом році. Життєва дорога письменника стала знаковою для долі українського народу. Неймовірно важкий шлях подолав Тарас Шевченко намагаючись підняти український люд з колін. «Він на собі пізнав тяжку долю народу і весь вік свій поклав на те,щоб тую долю його полегшити», – говорив Івана Франко про українського Кобзаря. З самого дитинства Шевченко був кріпаком. Здавалось би, що світило йому в майбутньому? Відповідь була очевидна, проте Шевченко знайшов у собі сили довести усім, що зможе не просто вирватись з кріпацтва, а ще й стати видатним українським поетом і художником. Надзвичайне прагнення та сильне бажання до волі до йому «вибитися» в люди і почати жити по-справжньому. Тепер,на свободі,він починає писати вірші,малювати – одним словом,творити. Паралельно з цим Шевченко вступає в Академію мистецтв у Петербурзі, наполегливо вчиться, жадібно черпаючи знання з книжок. Бувши портретистом, він опановує графічне мистецтво і виявляє свої здібності як графік та ілюстратор. У 1843 році, нарешті, Тарас Григорович приїжджає на Батьківщину. Любов до України надихнула його на створення цілої серії картин. Художник зображував чарівну природу рідних земель, побут та історичні місця. Через деякий час Шевченко повертається в Петербург і видає на власні кошти альбом під назвою «Живописна Україна». Таким чином він показує усім чарівність української землі та її культури. У своїх віршах Шевченко піднімав важливі, актуальні проблеми того часу: кріпацтво, тяжка жіноча доля, пригноблення українського народу. Поет намагався закликати своїх земляків до рішучих дій, вказуючи їм шлях у боротьбі за національне визволення: Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Кожне творіння Тараса Григоровича, у тому числі і «Кобзар», має свою історію. Це захоплюючі сторінки життєпису незнищенного українського народу. Своєю творчістю він неабияк впливає на селян. За це влада і недолюблювала Шевченка, й усілякими намагалася зупинити його діяльність. Проте український Кобзар не з тих, кого так легко зламати. Він бере активну участь у Кирило-Мефодіївському братстві, діяльність якого була досить широка, і не могла не звернути на себе особливої уваги влади. За такі «пропагандистські програми» головних активістів братства було жорстоко покарано. Шевченко теж у цьому списку – його віддають у солдати Окремого Оренбурзького корпусу. Забороняють писати і малювати. Однак це не зламало Тараса Григоровича, він не відмовляється від своїх поглядів. Пропри всі перешкоди і негаразди Шевченко повертається в Україну, продовжуючи творчу діяльність. Навіть у скрутні часи його не полишала муза – він творив не тільки пророчі, як виявилося надалі, віршовані рядки, а й плани на майбутнє. Шевченко не покидає благодійну для українців діяльність просвітителя. Він знову береться за свій давній задум – створення «Букваря». Найбільше у своїх писаннях великий Кобзар говорить про недолю бідного народу,любить його,допомагає йому. Він підкреслював, що всі люди повинні любитися, як брати, бо «Добро найкращеє на світі – то братолюбіє»: І на оновленій землі Врага не буде,супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі. Своєю діяльністю Тарас Григорович неодноразово доводив любов до України: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу… За неї душу погублю! Він був справжнім патріотом своєї Батьківщини! На мою думку, саме про таких людей, як Тарас Шевченко, потрібно більше згадувати на уроках літератури та історії. Доля таких діячів змушує нашу молодь задуматися над своїм майбутнім та майбутнім України
Отправлено 30 Апрель 2013 - 11:05
Ось мій твір про Шевченка в минулом році.Життєва дорога письменника стала знаковою для долі українського народу. Неймовірно важкий шлях подолав Тарас Шевченко намагаючись підняти український люд з колін. «Він на собі пізнав тяжку долю народу і весь вік свій поклав на те,щоб тую долю його полегшити», – говорив Івана Франко про українського Кобзаря.
З самого дитинства Шевченко був кріпаком. Здавалось би, що світило йому в майбутньому? Відповідь була очевидна, проте Шевченко знайшов у собі сили довести усім, що зможе не просто вирватись з кріпацтва, а ще й стати видатним українським поетом і художником. Надзвичайне прагнення та сильне бажання до волі до йому «вибитися» в люди і почати жити по-справжньому.
Тепер,на свободі,він починає писати вірші,малювати – одним словом,творити. Паралельно з цим Шевченко вступає в Академію мистецтв у Петербурзі, наполегливо вчиться, жадібно черпаючи знання з книжок. Бувши портретистом, він опановує графічне мистецтво і виявляє свої здібності як графік та ілюстратор. У 1843 році, нарешті, Тарас Григорович приїжджає на Батьківщину. Любов до України надихнула його на створення цілої серії картин. Художник зображував чарівну природу рідних земель, побут та історичні місця. Через деякий час Шевченко повертається в Петербург і видає на власні кошти альбом під назвою «Живописна Україна». Таким чином він показує усім чарівність української землі та її культури.
У своїх віршах Шевченко піднімав важливі, актуальні проблеми того часу: кріпацтво, тяжка жіноча доля, пригноблення українського народу. Поет намагався закликати своїх земляків до рішучих дій, вказуючи їм шлях у боротьбі за національне визволення:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Кожне творіння Тараса Григоровича, у тому числі і «Кобзар», має свою історію. Це захоплюючі сторінки життєпису незнищенного українського народу. Своєю творчістю він неабияк впливає на селян. За це влада і недолюблювала Шевченка, й усілякими намагалася зупинити його діяльність.
Проте український Кобзар не з тих, кого так легко зламати. Він бере активну участь у Кирило-Мефодіївському братстві, діяльність якого була досить широка, і не могла не звернути на себе особливої уваги влади. За такі «пропагандистські програми» головних активістів братства було жорстоко покарано. Шевченко теж у цьому списку – його віддають у солдати Окремого Оренбурзького корпусу. Забороняють писати і малювати. Однак це не зламало Тараса Григоровича, він не відмовляється від своїх поглядів. Пропри всі перешкоди і негаразди Шевченко повертається в Україну, продовжуючи творчу діяльність. Навіть у скрутні часи його не полишала муза – він творив не тільки пророчі, як виявилося надалі, віршовані рядки, а й плани на майбутнє. Шевченко не покидає благодійну для українців діяльність просвітителя. Він знову береться за свій давній задум – створення «Букваря».
Найбільше у своїх писаннях великий Кобзар говорить про недолю бідного народу,любить його,допомагає йому. Він підкреслював, що всі люди повинні любитися, як брати, бо «Добро найкращеє на світі – то братолюбіє»:
І на оновленій землі
Врага не буде,супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Своєю діяльністю Тарас Григорович неодноразово доводив любов до України:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу…
За неї душу погублю!
Він був справжнім патріотом своєї Батьківщини! На мою думку, саме про таких людей, як Тарас Шевченко, потрібно більше згадувати на уроках літератури та історії. Доля таких діячів змушує нашу молодь задуматися над своїм майбутнім та майбутнім України