Людина сама по собі є чудом природи, найвищим створінням на землі. Вона дуже багатогранна, а тому однозначно відповісти на питання важко.
На кожному континенті переважає та чи інша раса, існує багато національностей з характерними, притаманними саме їм рисами зовнішності. Тому й для кожної національності існує індивідуальний еталон вроди. Але навіть у межах однієї країни краса сприймалася в різний час по-різному. Тобто існувало щось подібне до моди на колір шкіри, очей, на відтінок волосся; то в моді були «селянські» обличчя, то іконні. Незважаючи на таке розмаїття, все ж таки зовнішня краса завжди притягувала, вабила та брала у полон серця багатьох людей.
Людська краса не набридає, нею можна милуватися нескінченно, від споглядання краси надушу сходить благодать. Недарма художники, справжні цінителі краси, зображували на картинах вродливих жінок.
Але людей притягує в інших не лише зовнішня, а й внутрішня, — духовна краса. Наприклад, герої літературних творів завжди малювалися чесними та благородними, і в цьому виявлялася їхня духовна краса. Людей з добрим серцем і чистою совістю завжди любили. Людей достойних та високоморальних завжди поважали.
Суспільство з високою мораллю є більш вимогливим щодо духовної краси. І навпаки, звичайних обивателів мало турбує внутрішня краса людини, головне для них — задовольнити матеріальні потреби.
Тому, якщо хочемо, щоб нас цінували та поважали інші, ми повинні прагнути робити гарні вчинки та вдосконалюватися духовно.
Людська краса має багато різноманітних аспектів. Кожен розуміє її по-своєму, надаючи цьому поняттю безліч найколоритніших відтінків.
Людина може бути зовні прекрасною. Її врода може вражати, захоплювати й залишати в душі помітний слід. Такий чоловік або жінка одразу звертають на себе велику увагу, адже їх помітно в будь-якому товаристві, в будь-який час.
Так, вони викликають постійне захоплення своєю особою, але чи здатні вони зберегти його під час спілкування? На жаль, це не завжди відбувається.
Іноді трапляється навпаки: побачиш людину, і її зовнішній вигляд справляє на тебе таке величезне враження, що неодмінно хочеться поспілкуватися, поділитись з нею своїми думками чи намірами. Та лише вона починає говорити, відчуваєш, що врода її меркне з кожним вимовленим нею словом.
Приємно розмовляти з симпатичною людиною, але хочеться ще й отримати від цього спілкування щось цікаве, а це можливо лише за умови якогось інтелектуального потенціалу мовця.
А іноді відбувається так: людина не справляє на перший погляд ніякого враження, а починаєш з нею спілкуватися — і ніби дивишся на неї іншими очима, адже її розумові здібності дійсно вражають.
Отже, поняття краси може мати багато відтінків і так само багато різноманітних значень. Приємно спілкуватися з зовнішньо вродливою людиною, але цікавіше — з тією, що має красиву, тонку, чутливу душу. Адже з роками фізична врода змарніє, але ніщо не вплине на вроду духовну.
Михайло-головний герой повісті, так як повість є автобіографічною; бешкетник,як і усі хлопчики, але лише у першій частині твору, так як потім він подорослішав, пішов у школу й набрався розуму; він був цілеспрямований, коли хотів потрапити до театру будь-яким чином; хлопчик сам себе навчити чогось, це було тоді, коли Михайлик сам навчився читати і рахувати до тисячі, а це чимала заслуга; а також він був із малозабезпеченої родини, але не дивлячись на це, він прагнув навчатися, і навіть, в таємниці від усіх читав книжки.
Людина сама по собі є чудом природи, найвищим створінням на землі. Вона дуже багатогранна, а тому однозначно відповісти на питання важко.
На кожному континенті переважає та чи інша раса, існує багато національностей з характерними, притаманними саме їм рисами зовнішності. Тому й для кожної національності існує індивідуальний еталон вроди. Але навіть у межах однієї країни краса сприймалася в різний час по-різному. Тобто існувало щось подібне до моди на колір шкіри, очей, на відтінок волосся; то в моді були «селянські» обличчя, то іконні. Незважаючи на таке розмаїття, все ж таки зовнішня краса завжди притягувала, вабила та брала у полон серця багатьох людей.
Людська краса не набридає, нею можна милуватися нескінченно, від споглядання краси надушу сходить благодать. Недарма художники, справжні цінителі краси, зображували на картинах вродливих жінок.
Але людей притягує в інших не лише зовнішня, а й внутрішня, — духовна краса. Наприклад, герої літературних творів завжди малювалися чесними та благородними, і в цьому виявлялася їхня духовна краса. Людей з добрим серцем і чистою совістю завжди любили. Людей достойних та високоморальних завжди поважали.
Суспільство з високою мораллю є більш вимогливим щодо духовної краси. І навпаки, звичайних обивателів мало турбує внутрішня краса людини, головне для них — задовольнити матеріальні потреби.
Тому, якщо хочемо, щоб нас цінували та поважали інші, ми повинні прагнути робити гарні вчинки та вдосконалюватися духовно.
Людська краса має багато різноманітних аспектів. Кожен розуміє її по-своєму, надаючи цьому поняттю безліч найколоритніших відтінків.
Людина може бути зовні прекрасною. Її врода може вражати, захоплювати й залишати в душі помітний слід. Такий чоловік або жінка одразу звертають на себе велику увагу, адже їх помітно в будь-якому товаристві, в будь-який час.
Так, вони викликають постійне захоплення своєю особою, але чи здатні вони зберегти його під час спілкування? На жаль, це не завжди відбувається.
Іноді трапляється навпаки: побачиш людину, і її зовнішній вигляд справляє на тебе таке величезне враження, що неодмінно хочеться поспілкуватися, поділитись з нею своїми думками чи намірами. Та лише вона починає говорити, відчуваєш, що врода її меркне з кожним вимовленим нею словом.
Приємно розмовляти з симпатичною людиною, але хочеться ще й отримати від цього спілкування щось цікаве, а це можливо лише за умови якогось інтелектуального потенціалу мовця.
А іноді відбувається так: людина не справляє на перший погляд ніякого враження, а починаєш з нею спілкуватися — і ніби дивишся на неї іншими очима, адже її розумові здібності дійсно вражають.
Отже, поняття краси може мати багато відтінків і так само багато різноманітних значень. Приємно спілкуватися з зовнішньо вродливою людиною, але цікавіше — з тією, що має красиву, тонку, чутливу душу. Адже з роками фізична врода змарніє, але ніщо не вплине на вроду духовну.