ДВАДЦАТЬ БАЛОВ Він любив, як цвітуть будяки.
2.У нього огнедишне око, бурякові кулаки й чорний мотоцикл, на якому він відвозить крадену солому.
3.Він вставав раненько, ішов лісом до школи, любив природу й хотів стати лісником.
4.Він подавав хлопчакам голос, і вся ватага рушала за ним у виселок додому.
5.Він поїхав у Київ і купив собі вовкодавиху.
6.Він жив на полігоні, оглух, вивчив графік навчань, ховався від вибухів у воронках.
7.Він загубився в заметіль, його врятував Сіроманець.
8.Він підібрав узимку на дорозі голодного, знесиленого вовка і привіз додому, доглядав його.
9.Вона сердилась і казала, нащо дався йому отой звір та чому він робить із вовка святого.
10.Він привів у ліс свого старого коня як приманку для вовка й сидів у засаді.
11.Він плакав, і великі срібні його сльози котилися й падали на пісок.
12.Вона дивувалася, що Сашко ходить до школи лісом, не боїться вовків, і навчала, що треба оберігати і ліс, і воду, і повітря, і звірів.
13.Він був головою колгоспу, дозволив Чепіжному вирити яму- пастку для Сіроманця.
14.Він умів говорити, співати старим голосом, плакати, йому щоночі снився один і той самий сон.
15.Він робить рішучі вчинки, учить дорослих, що звірі живі, їм теж треба жити, що не можна багатьом іти на одного, старого, сліпого.
16.Вони видовбали ломами в мерзлій землі Сіроманцеві погріб — житло під лісосмугою.
17.Він високий, широкогрудий, з малими вушками на великій голові, з великими димчастими незрячими очима.
18.Він вважає, що якби Сіроманець був зрячим, то пішов би в таке місце, де люблять вовків.
19. Він прийшов помирати сам.
20. Він прибрав Сіроманця, розчесав його і сказав: „От тепер ми з тобою і на людей стали схожі”.
21. Він, видно, пиріжки з печінкою любив з дитинства, бо ковтнув пиріжки, навіть не пожувавши.
22. Він прохав не забувати його й запевнював, що сам ніколи Сіроманця не забуде.
