Елоїза, видатна француженка епохи Середньовіччя, у листі до коханого, поета Абеляра, так визначила суть цього почуття: «Сказати: “Я тебе люблю” — означає сказати: “Ти не помреш”». Як ви розумієте ці слова? Чи
згодні з ними? Чи стосуються вони якось історії Мавки та Лукаша? ​

Дiалог. Уривок з твору Всеволода Нестайко "Тореодори з Васюкiвки":

- Слухай, - раптом каже Ява, - а давай зробимо... пiдводного човна.
- Давай, - не задумуючись кажу я. I тiльки тодi питаю: - А з чого?
- Iз старої плоскодонки. Отої, що бiля верби... напiвзатоплена.
- А як?
-Воду вичерпати, дiрки позатикати, просмолити, верх забити дошками. Отут перископ. Отут люк. На дно баласт.
- А двигун?
- На веслах буде. Нам же не треба, щоб дуже швидкохiдний. Аби пiдводний.
- А дихати?
- Через перископ.
- А на поверхню як випливати?
- Баласт накинем i випливемо.

Епітети: очі, цікаві, жадні; залізні пальці; залізна рука; дрібні, непотрібні слова; зелений хаос; соболину шерсть ячменів; шовк колосистої хвилі.

Метафори: стаєш невільником сього многоголового звіра; ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів — вічно дихаєш смородом; бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості;  коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе — люди і там чигали на мене; я раптом почув велику тишу; як всього багато: неба, сонця, веселої зелені; 

Порівняння: життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег; чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку; потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць; білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах.