Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста, кожен житель там будує свою вежу. Але ці вежі весь чась завалюються, бо кожен їх будує на свій лад.
Пастушок підійшов до одного чоловіка, й запитав, що це за місто, де можна було б щось поїсти, бо він був дуже голодним. Але на його питання ніхто не відповідав. Втративши надію знайти їжу, пастушок зустрів кволого дідуся, що стояв біля найнижчої, напіврозваленої вежі. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє “я” і запитань інших не чують.
Цей дідусь теж був чужинцем у цій країні. Але покинути її не міг, бо дуже слабкий і не мав сил іти далі. Він не мав сили будувати вежу, тому вона вже зовсім завалилася.
Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Без звичайної їжі яяни обходяться, бо харчуються власним „я”. „Я” кожного із жителів країни таке невичерпне, що всі мешканці майже безсмертні. Дідусь запропонував хлопчикові взяти кельму для новоприбулих, та починати будівництво своєї вежі. Але пастушок не хотів стати яянином, тому спитав, як звідси вибратися.
Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово “ти”. Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед рідних місць та скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста, кожен житель там будує свою вежу. Але ці вежі весь чась завалюються, бо кожен їх будує на свій лад.
Пастушок підійшов до одного чоловіка, й запитав, що це за місто, де можна було б щось поїсти, бо він був дуже голодним. Але на його питання ніхто не відповідав. Втративши надію знайти їжу, пастушок зустрів кволого дідуся, що стояв біля найнижчої, напіврозваленої вежі. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє “я” і запитань інших не чують.
Цей дідусь теж був чужинцем у цій країні. Але покинути її не міг, бо дуже слабкий і не мав сил іти далі. Він не мав сили будувати вежу, тому вона вже зовсім завалилася.
Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Без звичайної їжі яяни обходяться, бо харчуються власним „я”. „Я” кожного із жителів країни таке невичерпне, що всі мешканці майже безсмертні. Дідусь запропонував хлопчикові взяти кельму для новоприбулих, та починати будівництво своєї вежі. Але пастушок не хотів стати яянином, тому спитав, як звідси вибратися.
Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово “ти”. Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед рідних місць та скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.