Лісовій пісні» дитячі враження авторки поєдналися з пізнішими філософськими роздумами. У листі до матері Леся Українка писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш — у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».
1 Леся дуже любила музику. І мама купила для свого малятка рояль, коли Лесі було всього п’ять років. Однак у дев’ять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, і хвороба прикувала її до ліжка. Лесі доводилося лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного разу її тітка , Олександра Антонівна, навчала дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся досить впевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. Виявилося, що так дівчинка грала на роялі.
2 Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами. Добре знала латинь. Перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не навчалася в школі. Її освітою займалися мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.
3 Лесю і її брата Михайла у сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою.
4
Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
5
В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.
Лісовій пісні» дитячі враження авторки поєдналися з пізнішими філософськими роздумами. У листі до матері Леся Українка писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш — у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».

1 Леся дуже любила музику. І мама купила для свого малятка рояль, коли Лесі було всього п’ять років. Однак у дев’ять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, і хвороба прикувала її до ліжка. Лесі доводилося лежати з загіпсованими руками і ногою місяцями. Одного разу її тітка , Олександра Антонівна, навчала дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся досить впевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. Виявилося, що так дівчинка грала на роялі.
2 Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами. Добре знала латинь. Перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хоч і не навчалася в школі. Її освітою займалися мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.
3 Лесю і її брата Михайла у сім’ї називали спільним іменем – «Мишелосіє» через нерозлучність. Проте сина мати ставила вище за Лесю — її довго вважала малорозвиненою. Крім того, не любила її вдачі. До 5-го класу навіть не віддавала до школи, а навчала вдома за власною програмою.
4
Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
5
В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору. Цікаво, що до того вони не мали настільки інтенсивного забарвлення. Цей факт дійсно дивував всіх довкола, адже очі поетеси були наче неземні. Про це згадує у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова. Збереглась навіть фотографія – портрет Українки – зроблений саме в той період. Шкода, правда, що світлина чорно-біла, і ми не можемо розгледіти барв погляду поетеси.