Згідно ст. 30¹ Закону «Захист дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів Держава вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, догляду за ними та возз’єднання їх із членами сім’ї, включаючи розшук, звільнення з полону, повернення в Україну дітей, незаконно вивезених за кордон. У разі якщо вік особи не визначений і є підстави вважати, що ця особа є дитиною, їй надається захист, передбачений цією статтею, до встановлення віку. Усі дії держави стосовно захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, здійснюються відповідно до норм міжнародного гуманітарного права».
Злочин і кара» - один із найкращих романів Достоєвського. Створювався твір в умовах страшенних злиднів. Він скла1 дається із шести частин з епілогом. Одна частина - опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п’ять розповідає про те, як він мучився, страждав через те, що накоїв. Петербург у романі - «дійова особа».
Образ міста стає символом страшного світу, де бідному і слабкому нема порятунку, де все продається і купується. На думку Порфирія Петровича, «середовище» для злочину має велике значення. Раскольников, який живе в такому середовищі, переконується, що люди діляться на «звичайних» і «незвичайних».
«Звичайні - це матеріал, що слугує лише для зародження подібних до себе». «Незвичайна» людина має право дозволити своєму сумлінню переступити через «інші перепони». Можна йти до своєї мети і без жертв. Але якщо і проллється безвинна кров за давній закон, то Родіон Раскольников це не заперечує. Перші зберігають світ і збільшують його кількісно, другі зрушують світ і ведуть його до мети.
Раскольников довго розмірковує, на який бруд спроможне його серЦе. Він відкидає погані думки, думає, що це від недоїдання. А після прогулянок брудними вулицями, «відвідування пивної» і випадково підслуханої розмови, яка збігається з його думками, він став готуватись до злочину. Раскольников хотів довести собі й іншим, що він «не тварь тремтяча», а природжений володар долі. Раскольников скоїв злочин.
Упродовж роману герой веде боротьбу із самим собою. Він мучиться, чи правильно вчинив? Після злочину тяжко захворів. Муки сумління і страх переслідують Раскольникова. Нарешті він зрозумів, що скоїв убивство, щоб дізнатися: «Вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я преступить или не смогу? Тварь ли я дрожашая или право имею…»
Після всіх страждань Раскольников іде на сповідь до Соні. Він прийшов до матері, цілував їй ноги. Попрохав вибачення у Дуні. Останні слова Раскольникова: «Я постараюсь быть и мужественным, и честным всю жизнь… Я не осрамлю вас», - запевняють нас в тому, що він стане чудовою людиною.
Держава вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, догляду за ними та возз’єднання їх із членами сім’ї, включаючи розшук, звільнення з полону, повернення в Україну дітей, незаконно вивезених за кордон. У разі якщо вік особи не визначений і є підстави вважати, що ця особа є дитиною, їй надається захист, передбачений цією статтею, до встановлення віку.
Усі дії держави стосовно захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, здійснюються відповідно до норм міжнародного гуманітарного права».
Злочин і кара» - один із найкращих романів Достоєвського. Створювався твір в умовах страшенних злиднів. Він скла1 дається із шести частин з епілогом. Одна частина - опис героя Раскольникова і його шлях до злочину. Решта п’ять розповідає про те, як він мучився, страждав через те, що накоїв. Петербург у романі - «дійова особа».
Образ міста стає символом страшного світу, де бідному і слабкому нема порятунку, де все продається і купується. На думку Порфирія Петровича, «середовище» для злочину має велике значення. Раскольников, який живе в такому середовищі, переконується, що люди діляться на «звичайних» і «незвичайних».
«Звичайні - це матеріал, що слугує лише для зародження подібних до себе». «Незвичайна» людина має право дозволити своєму сумлінню переступити через «інші перепони». Можна йти до своєї мети і без жертв. Але якщо і проллється безвинна кров за давній закон, то Родіон Раскольников це не заперечує. Перші зберігають світ і збільшують його кількісно, другі зрушують світ і ведуть його до мети.
Раскольников довго розмірковує, на який бруд спроможне його серЦе. Він відкидає погані думки, думає, що це від недоїдання. А після прогулянок брудними вулицями, «відвідування пивної» і випадково підслуханої розмови, яка збігається з його думками, він став готуватись до злочину. Раскольников хотів довести собі й іншим, що він «не тварь тремтяча», а природжений володар долі. Раскольников скоїв злочин.
Упродовж роману герой веде боротьбу із самим собою. Він мучиться, чи правильно вчинив? Після злочину тяжко захворів. Муки сумління і страх переслідують Раскольникова. Нарешті він зрозумів, що скоїв убивство, щоб дізнатися: «Вошь ли я, как все, или человек? Смогу ли я преступить или не смогу? Тварь ли я дрожашая или право имею…»
Після всіх страждань Раскольников іде на сповідь до Соні. Він прийшов до матері, цілував їй ноги. Попрохав вибачення у Дуні. Останні слова Раскольникова: «Я постараюсь быть и мужественным, и честным всю жизнь… Я не осрамлю вас», - запевняють нас в тому, що він стане чудовою людиною.