Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Повість “Гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника Михайла Стельмаха про своє дитинство. Саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.
Бачимо, що Михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. Злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. Тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім. Хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. Дідусь часто розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. Розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. Тому Михайлик зростав захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. Розумів, що в цьому йому звичайно до також книжки. Мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами , які є перлинами народної мудрості.
Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої сім’ї, але дитинство його, оточене любов’ю та турботою, можна назвати щасливим.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Повість “Гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника Михайла Стельмаха про своє дитинство. Саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.
Бачимо, що Михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. Злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. Тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім. Хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. Дідусь часто розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. Розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. Тому Михайлик зростав захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. Розумів, що в цьому йому звичайно до також книжки. Мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами , які є перлинами народної мудрості.
Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої сім’ї, але дитинство його, оточене любов’ю та турботою, можна назвати щасливим.