Новела "Сойчине крило" належить до пізньої прози І. Франка. До твору подано підзаголовок "Із записок відлюдька". Проблематика цієї новели має екзистенційний характер, бо автор порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Хома — Массіно стає відлюдьком, свідомо відмежувавшись від людей, заховавшись за витворами культури. Він трагічно смакує своє одинацтво, із захватом думає про те, що в нього є окреме, інше життя, про яке ніхто не здогадується. У кабінеті "відлюдька" "зо стін глядять артистично виконані портрети великих майстрів у штуці життя: Гете, Емерсона, Рескіна". Життєвим кредо Хоми стає "Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!" Це ніби втеча від самого себе, створення ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього життя, але життя без мети і, слід гадати, без майбутнього. Така позиція героя є свідомою, але ж це самообман. Невипадково в новелі зображено передноворічний час, що виступає як символ змін. Власне, через кілька годин Хома хоче остаточно позбутися своїх спогадів, що все одно бентежать душу, хоч і намагається він організувати своє життя за принципом "артиста життя" (за філософією Епікура, "Мудрий є артист життя", тобто світ, з якого вилучено страждання, є атараксією — душевним спокоєм, якого може досягти мудрець). Так само тікає від себе й Манюня, від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир життя злочинницького світу. Тікає, бо, на її думку, не вірить у її кохання Мессіно, не відповідає саме так, як вона відчуває. Хоч, швидше за все, вони не чують один одного, а прислухаються до себе, до своїх поривів.
Новела "Сойчине крило" належить до пізньої прози І. Франка. До твору подано підзаголовок "Із записок відлюдька". Проблематика цієї новели має екзистенційний характер, бо автор порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Хома — Массіно стає відлюдьком, свідомо відмежувавшись від людей, заховавшись за витворами культури. Він трагічно смакує своє одинацтво, із захватом думає про те, що в нього є окреме, інше життя, про яке ніхто не здогадується. У кабінеті "відлюдька" "зо стін глядять артистично виконані портрети великих майстрів у штуці життя: Гете, Емерсона, Рескіна". Життєвим кредо Хоми стає "Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!" Це ніби втеча від самого себе, створення ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього життя, але життя без мети і, слід гадати, без майбутнього. Така позиція героя є свідомою, але ж це самообман. Невипадково в новелі зображено передноворічний час, що виступає як символ змін. Власне, через кілька годин Хома хоче остаточно позбутися своїх спогадів, що все одно бентежать душу, хоч і намагається він організувати своє життя за принципом "артиста життя" (за філософією Епікура, "Мудрий є артист життя", тобто світ, з якого вилучено страждання, є атараксією — душевним спокоєм, якого може досягти мудрець). Так само тікає від себе й Манюня, від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир життя злочинницького світу. Тікає, бо, на її думку, не вірить у її кохання Мессіно, не відповідає саме так, як вона відчуває. Хоч, швидше за все, вони не чують один одного, а прислухаються до себе, до своїх поривів.