Есе на тему чи вдалося степану радченку підкорити місто​

1. Добро – це дії, які спрямовані на благо. Тобто все, що приносить благо і не заподіює шкоди, можна назвати добром. У духовному значенні добро можна визначити як благо. Це, в свою чергу, означає щось корисне і чесне, чого вимагає людський борг.
2.Зло - це поняття, протилежне добру. Воно досить велике і включає в себе безліч дрібніших «складових». Зло має свої «ідеали», до яких відносяться насильство, ненависть, руйнування, гнів, обмеження свободи проти волі людини, тероризм, заздрість, страх, брехня, гнів та ін. Якщо розглядати зло не так широко або абстрактно, то його позначення можна сформулювати , як нанесення живим істотам страждань будь-якими як фізичних, так і моральних).
3.любов-Це чарівне, магічне почуття надить нас і хвилює все життя.
4. Щедрість душі - ознака глибокої моральності людини, добродушності і прояв доброти в необмежених масштабах і кількості з виключенням очікувань зворотної дії.
5. Справедливість — мораль та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном, справедливість — це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість в повній рівновазі й гармонії («кожному своє»).

 З самого початку своєї творчості М. М.Коцюбинський вияв­ляв незмінний інтерес і любов до фольклору. "Тіні забутих пред­ків" - Яскравий зразок плодотворного використання класиком ук­раїнської літературиусної народної творчості. Коцюбинський зумів відтворити своєрідність народного світогляду, показати образне, глибоко поетичне мислення гуцулів.Центральний герой повісті "Тіні забутих предків", Іван, - людина надзвичайно багата і чиста душею. Народився у бідній се­лянській сім'ї, "був дев'ятнадцятою дитиною у гуцульській родині Палійчука. Двадцятою і останньою була Анничка". Але з двадцяти вижило лише п'ятеро, бо такі страшні буди умови життя. З ранньо­го дитинства хлопчик знаходиться в оточенні неповторної природи рідного краю. Уся природа здасться Іванкові, наче давньому язич­никові, сповненою живої і таємничої сили.З дитячих літ Іван допомагав батькам добувати кусок хліба. І коли у сутичці з ворожим родом загинув батько Івана, в родині настали важкі часи. Загніздилось безладдя, спливали гаразди...Єдине, що живило душу і серце, - це кохання до Марічки. І хоч їхні родини ворогувати, Іванко і Марічка покохали одне одного за доброту, щирість, розуміння прекрасного, за душевну красу, і ому нелегко було Іванові розлучатись з Марсі кою і іти в найми. А коди Іван повернувся з полонини, то вже не застав Марічки живою: її забрала повінь. Він дуже важко переживав смерть коханої. Та треба було вести господарство, і врешті-решт він одружився. Палагна не стала другою любов'ю. Щастя не було, і Палагна зрадила Івана. Сум за Марічкою переміг біль зради, Іван загинув.Для розкриття щирого кохання Івана з Марічкою Коцюбинсь­кий використав коломийки - один з найпоширеніших усних пое­тичних жанрів Гуцульщини. Іван і Марічка не лише люблять по­співати, вони самі творять пісні. У час зустрічей з Марічкою з Іванової мережаної дудки "з гори на гору, з поточка на поточок пурхала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця..."Ой прибігла з полониниБілая овечка –Люблю тебе, файна любко,Та й твої словечка...Важливу роль письменник відвів у своїй повісті народній де­монології. Реальні картини в творі часто переплітаються з народ­ною фантастикою.У " І тінях забутих предків" гуцули все своє життя борсаються в сітях, закинутих "вищими силами", земними і неземними богами.Іван марив Марічкою, і нявка лише прискорила його смерть, та ще й дала краплю радості за прийняті муки... Зло перемагає, але своєю смертю Іван тільки утверджує думку про невмирущість справж­нього кохання.Заключна сцена відіграє в повісті велику ідейно-художню функцію. Нею в дусі народної творчості оптимістично закінчуєть­ся сумна розповідь про головного героя хвору, утверджується тріумф життя над смертю.Михайло Коцюбинський створив геніальну повість, яка вчить людей найскладнішій науці - життю за законами краси, вірності, духовності. І це його вчення не застаріє ніколи, бо проблеми, пору­шенні письменником, вічні.