Про що ж і про. кого «Казка про Дурила»? Зміст твору багатопроблемний як і багатопроблемне наше життя. Та ідея її така: засудження тих. хто відбирає у людини Батьківщину, відучує ц любити, ховає живе життя -„в хребтах високих паперових гір і заливає його чорнильними морями» облуди, забирає свободу освідчення любові до неї і притуплює історичну пам’ять, свідомість обов’язку.
Своїм твором В. Симоненко ще й ще раз ствердив високість Шевченкового:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра…
Твір складний, алегоричний, переповнений замаскованими алюзіями. Кожен образ символізує певне явище з життя країни. Не всі літературні критики саме це вбачають в оригінальному творі, дехто зводить тлумачення «Казки…» до народнопісенного джерела, а образи розцінює як казкових героїв з народних казок.
І все ж треба подивитися на твір іншими очима. У «Казці…» і царська сільська старшина, і сталінські ріки крові, і хрущовська лисина. Симоненко свідомо руйнує часові й просторові рамки, підкреслюючи цим спільні корені тиранії.
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «…під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, заложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю… Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»; «А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші…»
Про що ж і про. кого «Казка про Дурила»? Зміст твору багатопроблемний як і багатопроблемне наше життя. Та ідея її така: засудження тих. хто відбирає у людини Батьківщину, відучує ц любити, ховає живе життя -„в хребтах високих паперових гір і заливає його чорнильними морями» облуди, забирає свободу освідчення любові до неї і притуплює історичну пам’ять, свідомість обов’язку.
Своїм твором В. Симоненко ще й ще раз ствердив високість Шевченкового:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра…
Твір складний, алегоричний, переповнений замаскованими алюзіями. Кожен образ символізує певне явище з життя країни. Не всі літературні критики саме це вбачають в оригінальному творі, дехто зводить тлумачення «Казки…» до народнопісенного джерела, а образи розцінює як казкових героїв з народних казок.
І все ж треба подивитися на твір іншими очима. У «Казці…» і царська сільська старшина, і сталінські ріки крові, і хрущовська лисина. Симоненко свідомо руйнує часові й просторові рамки, підкреслюючи цим спільні корені тиранії.
Объяснение:
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «…під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, заложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю… Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»; «А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші…»