Нещодавно я прочитала родинно-побутове оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач». Авторка зображує вільних селян у закріпаченій Україні середини дев’ятнадцятого століття. Марко Вовчок возвеличує щире, світле, взаємне почуття кохання, засуджує соціальну нерівність, що було характерним для тієї доби. Літературознавці вважають, що «Максим Гримач» — це оповідання-балада. У творі показується розлука дівчини зі своїм коханим, який загинув. Показ трагедії, переживань, ліризму, внутрішнього світу героя, наявність діалогів, казкових елементів доводять, що твір Марка Вовчка — балада.
Одним із головних героїв оповідання є Максим Гримач. Це вдівець, котрий сам виховував своїх двох доньок Катрю та Тетяну. Чоловік став багатим завдяки тому, що займався контрабандним перевезенням товарів. Він дотримується усіх звичаїв та традицій, упевнений, що дочок має видати заміж за рівних їм юнаків. Катря, старша дочка, виявилася гордою: «Мені байдуже, що вони (парубки) молоді й хороші, коли моє серце не до їх горнеться». Дівчина закохалася в кріпака Семена, таємно з ним зустрічалася. Батько ж міг дозволити дочці вийти заміж лише за вільного козака. Семен умовляв Катрю дочекатися його: «…треба ждати! Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика здобич. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний… Подякую йому за хліб, за сіль, нагледжу, де хутір красивий да й поклонюсь тоді твоєму батькові… Тільки люби мене вірно, моя дівчино!» Катря вірно чекала свого коханого. На жаль, сталося страшне лихо: перед самим звільненням юнак загинув під час бурі на Дніпрі. Катря розуміла, що жити далі без коханого не зможе, тому покінчила життя самогубством. Старий Гримач не пробачив собі того, що дочка втопилася через нього: «Загубив я твій вік молоденький!» Чоловік п’ять років не виходив з будинку. Згодом підросла менша дочка й вийшла заміж за гарного сотника. На щастя, її доля виявилася кращою.
Отже, оповідання Марка Вовчка мене вразило. Я в захваті від сильного й відданого кохання між Катрею та Семеном. Треба мати велику силу волі, щоб довго чекати волі свого юнака. Катря, на жаль, не змогла витримати такого тиску: батько її не розумів, не дозволяв виходити заміж за коханого, а сам Семен, відбувши три роки в кріпацтві, загинув. Так, Гримач зрозумів свою вину, та пізно... Я зробила висновок, що своїх дітей завжди треба підтримувати, давати поради, вислуховувати, та ніколи нічого не забороняти.
Це все що написала, якщо замало-вибачай, якщо забагато-можеш щось забрати
Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю Лесі Українки)
Шкільний твір
Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?
Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!
Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.
Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.
Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.
Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":
Поет не боїться від ворога смерті,
Бо вільная пісня не може умерти...
Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:
Що ж тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив.
Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.
І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці..." Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:
І любо так, і серце щастям б'ється,
Думки цвітуть, як золоті квітки.
Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.
Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.
І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.
І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?
Нещодавно я прочитала родинно-побутове оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач». Авторка зображує вільних селян у закріпаченій Україні середини дев’ятнадцятого століття. Марко Вовчок возвеличує щире, світле, взаємне почуття кохання, засуджує соціальну нерівність, що було характерним для тієї доби. Літературознавці вважають, що «Максим Гримач» — це оповідання-балада. У творі показується розлука дівчини зі своїм коханим, який загинув. Показ трагедії, переживань, ліризму, внутрішнього світу героя, наявність діалогів, казкових елементів доводять, що твір Марка Вовчка — балада.
Одним із головних героїв оповідання є Максим Гримач. Це вдівець, котрий сам виховував своїх двох доньок Катрю та Тетяну. Чоловік став багатим завдяки тому, що займався контрабандним перевезенням товарів. Він дотримується усіх звичаїв та традицій, упевнений, що дочок має видати заміж за рівних їм юнаків. Катря, старша дочка, виявилася гордою: «Мені байдуже, що вони (парубки) молоді й хороші, коли моє серце не до їх горнеться». Дівчина закохалася в кріпака Семена, таємно з ним зустрічалася. Батько ж міг дозволити дочці вийти заміж лише за вільного козака. Семен умовляв Катрю дочекатися його: «…треба ждати! Я в свого пана вже третій рік добуваю, останній. Як послужить доля, то сього року буде велика здобич. Отаман мене не скривдить: чоловік він шановний… Подякую йому за хліб, за сіль, нагледжу, де хутір красивий да й поклонюсь тоді твоєму батькові… Тільки люби мене вірно, моя дівчино!» Катря вірно чекала свого коханого. На жаль, сталося страшне лихо: перед самим звільненням юнак загинув під час бурі на Дніпрі. Катря розуміла, що жити далі без коханого не зможе, тому покінчила життя самогубством. Старий Гримач не пробачив собі того, що дочка втопилася через нього: «Загубив я твій вік молоденький!» Чоловік п’ять років не виходив з будинку. Згодом підросла менша дочка й вийшла заміж за гарного сотника. На щастя, її доля виявилася кращою.
Отже, оповідання Марка Вовчка мене вразило. Я в захваті від сильного й відданого кохання між Катрею та Семеном. Треба мати велику силу волі, щоб довго чекати волі свого юнака. Катря, на жаль, не змогла витримати такого тиску: батько її не розумів, не дозволяв виходити заміж за коханого, а сам Семен, відбувши три роки в кріпацтві, загинув. Так, Гримач зрозумів свою вину, та пізно... Я зробила висновок, що своїх дітей завжди треба підтримувати, давати поради, вислуховувати, та ніколи нічого не забороняти.
Це все що написала, якщо замало-вибачай, якщо забагато-можеш щось забрати
Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю Лесі Українки)
Шкільний твір
Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?
Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!
Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.
Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.
Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.
Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":
Поет не боїться від ворога смерті,
Бо вільная пісня не може умерти...
Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:
Що ж тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив.
Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.
І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці..." Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:
І любо так, і серце щастям б'ється,
Думки цвітуть, як золоті квітки.
Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.
Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.
І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.
І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?
Объяснение: