Відповідь:Наш народ дуже співочий. Позбавлений права на навчання, люди в піснях передавали свої страждання, наміри, мрії.
Важка доля простого народу закарбувалась у пісні «Зажурилась Україна». У той час татарські набіги спустошували села. Тому батьківщина, як мати, тужить за своїми поневоленими синами та дочками, затоптаними дітьми. І серед нещастя виростає протест на захист свого краю: «Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати».
Так народжувалися герої-козаки Запорозької Січі та їхні кошові отамани, котрі доблесно захищали своє рідне. Мужність Івана Сірка оспівана в історичній народній пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко». В народній уяві славні козаки завжди були орлами, бо гнали з рідної землі ворогів.
Ще одною оспіваною у піснях постаттю став гетьман Богдан Хмельницький. Пісня «Ой не той то хміль» прославляє його полководський талант у битві під Жовтими Водами. Ще було багато перемог на рахунку Хмельницького, та ця битва стала першою цілковитою перемогою над польською шляхтою.
Пісня «Ой Морозе, Морозенко» дійшла до нас у багатьох версіях. Він у перших лавах ішов на ворога, сміливо дивився в очі смерті на полі бою. Та сили були нерівні: «Не вернувся Морозенко, голова завзята». Його безстрашність, коли «замучили молодого татари прокляті», не могла бути забута. Вона назавжди залишилась у народних піснях, дійшла до нашого часу.
Славу славних запорожців продовжили гайдамацькі повстанці. У пісні «Максим козак Залізняк» оспіваний переможний похід на Жаботин: «накидали за годину панів повні шанці». Значне перебільшення можливостей гайдамаків тільки підкреслює захоплення їхньою мужністю.
Не менш відомим героєм був ватажок селянського повстання проти кріпацтва Устим Кармалюк. Не міг спокійно дивитися на важку долю своєї родини: «Як згадаю про їх муку, сам гірко заплачу». Тому «зібрав собі славних хлопців», щоб забирати багатство, нажите важкою працею кріпаків, від багатіїв та ділити по-справедливості між бідними. Домівкою йому став темний ліс, він надійно ховав повстанців від переслідувачів: «А так треба стерегтися… , хоч, здається світ великий, та ніде ся подіти». У нагороду за його мужність народними піснями «Кармалюка в світі споминають» до сьогодні.
В історичних піснях закарбувалася пам'ять про славних героїв та їхні доблесні вчинки, незвичайне минуле України, сподівання наших предків. Наше завдання вивчати минуле, щоб не втратити майбутнє. А допоки лунатиме народна пісня, історична слава України житиме вічно.
Зажурилася в лісі Берізка, гілки схилила, листи згорнула. Всі навкруги радіють: квіти цвітуть, пташки співають, кожна билинка, кожен кущик причепурилися, тільки Берізка сумна стоїть.
Хтось коріння моє обгриза лася вона сусіду Пневі, — і листя хтось моє об’їдає...
Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється.
Гей! — крикнув Пень сердито.— Це ти у Берізки коріння обгризаєш?
— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я й мишей ловлю, і хробаків, я навіть... навіть зі змією справлюся. Навіщо мені коріння обгризати?
— Хто ж тоді цим займається?
— Може, цей? — показав їжак на Борсука, котрий біля своєї нори нишпорив.
— От видумали, — образився Борсук.— Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.
— Е, ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.
Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить? Адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’їдають.
Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:
— Гей, пернаті! Чи то не ви Берізці шкодите?
— Що-що? — здивувалися Шпаки.— Щоб ми, птахи, дереву шкодили? Та ніколи!
Вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.
їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.
І от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук Травневий Хрущ.
Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному:
Гей, вилазьте із щілинок.
З-під сосонок, з-під ялинок.
Час настав, сюди скоріше.
Вдосталь є смачної їжі!
І зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ми завжди готові, кум!
А Хрущ ще гучніше зазивав, навколо Берізки в’ється.
Солоденькі тут листочки.
Налітай, сини і дочки.
Тьоті, дяді, баби з дідом,
Пригощайтеся обідом!
Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно.
Відповідь:Наш народ дуже співочий. Позбавлений права на навчання, люди в піснях передавали свої страждання, наміри, мрії.
Важка доля простого народу закарбувалась у пісні «Зажурилась Україна». У той час татарські набіги спустошували села. Тому батьківщина, як мати, тужить за своїми поневоленими синами та дочками, затоптаними дітьми. І серед нещастя виростає протест на захист свого краю: «Бери шаблю гостру, довгу та йди воювати».
Так народжувалися герої-козаки Запорозької Січі та їхні кошові отамани, котрі доблесно захищали своє рідне. Мужність Івана Сірка оспівана в історичній народній пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко». В народній уяві славні козаки завжди були орлами, бо гнали з рідної землі ворогів.
Ще одною оспіваною у піснях постаттю став гетьман Богдан Хмельницький. Пісня «Ой не той то хміль» прославляє його полководський талант у битві під Жовтими Водами. Ще було багато перемог на рахунку Хмельницького, та ця битва стала першою цілковитою перемогою над польською шляхтою.
Пісня «Ой Морозе, Морозенко» дійшла до нас у багатьох версіях. Він у перших лавах ішов на ворога, сміливо дивився в очі смерті на полі бою. Та сили були нерівні: «Не вернувся Морозенко, голова завзята». Його безстрашність, коли «замучили молодого татари прокляті», не могла бути забута. Вона назавжди залишилась у народних піснях, дійшла до нашого часу.
Славу славних запорожців продовжили гайдамацькі повстанці. У пісні «Максим козак Залізняк» оспіваний переможний похід на Жаботин: «накидали за годину панів повні шанці». Значне перебільшення можливостей гайдамаків тільки підкреслює захоплення їхньою мужністю.
Не менш відомим героєм був ватажок селянського повстання проти кріпацтва Устим Кармалюк. Не міг спокійно дивитися на важку долю своєї родини: «Як згадаю про їх муку, сам гірко заплачу». Тому «зібрав собі славних хлопців», щоб забирати багатство, нажите важкою працею кріпаків, від багатіїв та ділити по-справедливості між бідними. Домівкою йому став темний ліс, він надійно ховав повстанців від переслідувачів: «А так треба стерегтися… , хоч, здається світ великий, та ніде ся подіти». У нагороду за його мужність народними піснями «Кармалюка в світі споминають» до сьогодні.
В історичних піснях закарбувалася пам'ять про славних героїв та їхні доблесні вчинки, незвичайне минуле України, сподівання наших предків. Наше завдання вивчати минуле, щоб не втратити майбутнє. А допоки лунатиме народна пісня, історична слава України житиме вічно.
Пояснення:
Хтось коріння моє обгриза лася вона сусіду Пневі, — і листя хтось моє об’їдає...
Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється.
Гей! — крикнув Пень сердито.— Це ти у Берізки коріння обгризаєш?
— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я й мишей ловлю, і хробаків, я навіть... навіть зі змією справлюся. Навіщо мені коріння обгризати?
— Хто ж тоді цим займається?
— Може, цей? — показав їжак на Борсука, котрий біля своєї нори нишпорив.
— От видумали, — образився Борсук.— Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.
— Е, ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.
Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить? Адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’їдають.
Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:
— Гей, пернаті! Чи то не ви Берізці шкодите?
— Що-що? — здивувалися Шпаки.— Щоб ми, птахи, дереву шкодили? Та ніколи!
Вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.
їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.
І от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук Травневий Хрущ.
Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному:
Гей, вилазьте із щілинок.
З-під сосонок, з-під ялинок.
Час настав, сюди скоріше.
Вдосталь є смачної їжі!
І зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ми завжди готові, кум!
А Хрущ ще гучніше зазивав, навколо Берізки в’ється.
Солоденькі тут листочки.
Налітай, сини і дочки.
Тьоті, дяді, баби з дідом,
Пригощайтеся обідом!
Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно.
Затремтіла бідолашна, зарипіла. Почув їжак — Борсука штовхнув, прокинувся Борсук — Крота іі Землерийку розбудив.
— Так ось хто Берізку губить! — закричали звірі.
— Держи їх! Лови! — зняли галас Шпаки.
Налетіли Граки, Дрозди, Зозулі та як почали Хрущів хапати.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ой, куди ж тікати, кум? —
заметушилися жуки.
Під дерева ховайтеся! Під дерева, — скомандував Хрущ.
Хрущ під дерева, а там на них їжак з Борсуком чекають. Хрущі у землю, а тут їх Кріт і Землерийка хапають. Всіх до одного половили.
Розгорнула Берізка листочки, розпрямила гілки і вклонилася своїм вірним друзям.