У кожної людини є свої цінності. В кожного вони різні. Скарбом можуть бути гроші, коштовності , діаманти чи навіть рубіни, але не для мене.
Сім'я для мене найголовніше. На мою думку, вона не замінять жодні коштовності. Моя родина завжди підтримає мене в будь-якій складній життєвій ситуації, разом ми пережили багато випробувань на нашому шляху. Не зважаючи на деякі незначні суперечки, ми завжди йдемо на компроміс заради нашого щастя. Ніхто інший не зможе замінити батьків, бо вони найкращі.
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
що для мене скарб?
У кожної людини є свої цінності. В кожного вони різні. Скарбом можуть бути гроші, коштовності , діаманти чи навіть рубіни, але не для мене.
Сім'я для мене найголовніше. На мою думку, вона не замінять жодні коштовності. Моя родина завжди підтримає мене в будь-якій складній життєвій ситуації, разом ми пережили багато випробувань на нашому шляху. Не зважаючи на деякі незначні суперечки, ми завжди йдемо на компроміс заради нашого щастя. Ніхто інший не зможе замінити батьків, бо вони найкращі.
Я люблю свою родину. Сім'я- мій справжній скарб.
Объяснение:
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.