ихайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами. План до характеристики образу Михайлика.
«хоча я і дуже люблю ліс, але побоююсь його душі ». «а ще я люблю, як з лісу несподівано вистрибне хата, заскриплять ворота, побіжать стежки в саду і до пасіки. і люблю, коли березовий сік накрапав з жолобка. люблю напасти на лісовій джерело і дивитися, як воно викручується з глибини. і люблю, коли гриби, обнявшись, ніби брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листі. коли так добре червоніє калина і пахнуть опеньки ».
• «я не дуже кривляючись, коли треба щось робити, охоче дідусеві, ременя нашу кінь, рублю дрова, охоче жартую сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без полювання, а всі -таки потроху цюкало сапою на городі і не вважаю себе ледарем ».
• «і є у мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим - дурість; саме вона і завдає найбільші клопоти і хвацько і вже тоді мені одні слова сяяли, ніби зірки, а інші туманили голову ».
• «я ніколи не був скиглієм, терпляче виносив і батіг, і хлудіну, і запотиличники ».
• «навчався я добре, вчився б, напевно, ще краще, якби мав у що взутися. коли похолодало і перший льодок затягнув калюжі, я мчав до школи, ніби ошпарений. напевно, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я пишався ».
• мар'яна -> михайлу: «і вчи і так учись, щоб всі знали, які це мужицькі діти. нехай не говорять ні панове, ні підпанки, ні різна нечисть, що ми тільки бидло. були бидлом, а тепер - зась! ».
ихайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами. План до характеристики образу Михайлика.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-harakteristika-mihaylika/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
объяснение:
«хоча я і дуже люблю ліс, але побоююсь його душі ». «а ще я люблю, як з лісу несподівано вистрибне хата, заскриплять ворота, побіжать стежки в саду і до пасіки. і люблю, коли березовий сік накрапав з жолобка. люблю напасти на лісовій джерело і дивитися, як воно викручується з глибини. і люблю, коли гриби, обнявшись, ніби брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листі. коли так добре червоніє калина і пахнуть опеньки ».
• «я не дуже кривляючись, коли треба щось робити, охоче дідусеві, ременя нашу кінь, рублю дрова, охоче жартую сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без полювання, а всі -таки потроху цюкало сапою на городі і не вважаю себе ледарем ».
• «і є у мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим - дурість; саме вона і завдає найбільші клопоти і хвацько і вже тоді мені одні слова сяяли, ніби зірки, а інші туманили голову ».
• «я ніколи не був скиглієм, терпляче виносив і батіг, і хлудіну, і запотиличники ».
• «навчався я добре, вчився б, напевно, ще краще, якби мав у що взутися. коли похолодало і перший льодок затягнув калюжі, я мчав до школи, ніби ошпарений. напевно, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я пишався ».
• мар'яна -> михайлу: «і вчи і так учись, щоб всі знали, які це мужицькі діти. нехай не говорять ні панове, ні підпанки, ні різна нечисть, що ми тільки бидло. були бидлом, а тепер - зась! ».