Кожна людина потребує надії на диво. Майже з самого дитинства ми починаємо усвідомлювати, що поряд із багатьма захоплюючими речами у світі співіснують лють, кривда, брехня. Ми бачимо це, і віра в дива, в надзвичайне в цю мить ще більше спалахує в нас, бо дитина-душа захищається від таких страшних розчарувань. Але кожен використовує цю віру по-різному. Хтось намагається закрити очі і зробити вигляд, наче нічого такого немає, ховаючись у мрії, а хтось, бажаючи змінити цей світ, дивиться на свою мрію, і йде вперед, і увесь цей бруд на ньому не залишає сліду. Авжеж, ми не зможемо змінити світ, не змінивши себе самих, тому для того, щоб мрія справді стала дійсністю, треба працювати над собою. На це здатен не кожен, бо боротьба із собою - найважча боротьба у світі.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: - "Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись. -
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Украхну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Если нужно учить, то єто стих учится легко, я віучила за минут 6-8