«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
Головний герой роману стендаля - жульєн сорель, син теслі. він народився та виріс у провінційному містечку вер’єрі. головний герой не був схожий на своїх братів. замість фізичної праці віддавав перевагу читанню книжок. він ненавидів свою родину, а ті, в свою чергу, зневажали жульєна. папаша сорель вважав молодшого сина «обузою» для себе. рідні грубо ставились до нього, і, мабуть, саме через це він виховав у собі почуття недовіри до оточуючих. новим етапом у долі жульєна стає життя в домі мера, де герой знайомиться з пані де реналь. у серці молодої людини прокидається почуття кохання, яке пробуджує його самовідданість та ніжність. він без залишку віддається почуттю. логічні роздуми жульєна призводять до припущення, що бути щасливим означає мати багатство та владу. але любов руйнує всі ці хитросплетіння розуму. і лише пізніше, забувши про свою гординю, занурившись у потік ніжності, жульєн пізнає справжнє щастя. у семінарії, куди потрапляє потім сорель, він бачить лише лицемірність та фальш. обіцяючи своїм учням порятунок на небесах та ситість на землі, ієзуїти готують сліпих у своїй старанності служителів церкви. після навчання в семінарських келіях сорель волею долі був закинутий у вищий світ парижу, де панують свої звичаї та погляди. юнак стає особистим секретарем та бібліотекарем маркіза де ла-моля. жульєн відчуває надмірне та презирливе ставлення до себе оточуючих. не може не викликати захоплення ставлення сореля до титулованих чинів. як він зневажає тих бідних розумом і духом, які гордяться лише своїми предками, багатством, відомим родом, а не особистими якостями! жульєн закохує в себе аристократку і гордячку матильду де ла-моль. він відчуває моральне задоволення, тому що отримав перемогу над особою з вищого світу. і ця марнославність вища за кохання. безглуздий постріл у пані де реналь в церкві обриває поступове самопізнання. воно розкривається в стихійній душевній кризі. у душі сореля руйнується віра в найдорожче, у незаплямовану та потай богоутворюючу святиню. спроба героя вбити кохану жінку - це одночасно і спроба самознищення, яка призводить його до гільйотини. очікуючи на страту, жульєн переживає очищення. «ні, тут панують тваринні вдачі спритних рвачів»,- такий вирок устами підсудного сореля виносить життєвому устрою цілої історичної епохи стендаль. «червоне і чорне» - не тільки історія краху безсоромного ловця щастя. це трагедія людини, яка запізнилася народитись. трагедія в тому, що сорель з минулого позичив собі кодекс честі, але дійсність призвела його до безчестя. своїм пострілом і подальшим існуванням жульєн сорель відкидає від себе всю брехню, яку раніше приймав за правду. велика істина відкривається перед ним в останні дні життя. вона полягає в тому, що щастя у звичайних почуттях, в умінні кохати і прощати, в душевному теплі, в любові до ближнього. та вже все пропало… сорель гідно й спокійно несе свій хрест. але, на думку автора, саме такі постаті, як його герой, своєю загибеллю примушують замислитись над сенсом людського життя.
