"Юлько прокинувся від яскравих променів сонця. Хлопець не всатвав з ліжка, розмірковуючи над тим прикрим випадком. Він навіть не почув голос матері.
- Юлько, чому ти не збираешься до школи? Юлько! Що з тобою?!
Юлько трохи підвівся.
- Все добре, мамцю. Не почув дзвін будильника.
Швидко одягнувшись, він зайшов на кухню. Запах какао і булочок трохи підняв настрій. Але, руки хлопця трохи тремтіли і какао пролилося на стіл. Цього мати не помітити не змогла.
- Юлько, що трапилося? Ти захворів?! - голос мами став схвильованним. Вона поклала руку на чоло сина, але той відсунувся.
- Не треба, мамцю. Сьогодні контрольна по історії, ось і хвилююся, - Юлько намагався говорити спокійно.
Зібравши ранець, хлопець озирнувся до матері и вийшов за поріг. Мати помахала рукою:
- Синку, ти в мене такий розумний і начитаннний! Не хвилюйся із-за якоїсь контрольної!
- Угу.
Юлько йшов до школи, але в душі йому хотілося сховатися в землі, щоб про нього забули та не чекали! Щоб зараз трапилось щось дуже страшне, наприклад, землетрус, пожежа. Але зараз було страшніше всього...
Сонячний день вітав всіх школярів, які радісно гасали біля навчального закладу. Ось вишня цвіте, а он котик на балконі, гріє спинку. Юлько довго витирав ноги біля порогу, начебто наступив в калюжу. Ось першокласники бігають. А он, його сьомий клас...
- Лілі, куди ти побігла?! - крикнув хтось. Юлько впізнав цей голос. Його друга - Славка.
- Славко, я ж зараз прийду! Зараз, тільки печиво принесу! - дівчина була дуже радістна і майже не помітила Юлька. - О, привіт Юлько! Що ти такий похмурий?...
Лілі швидко пішла за печивом, не оглядуючись. "Мабуть, все знає..", подумав Юлько. Хлопець зайшов до класу, скинув ранець и вийшов. На порозі класу стояв Славко.
- Привіт, Юлько.
А що Юлько? Він кивнув в знак привітання і продовжував дивитися на Славка. Хлопець дуже здивувався:
- Чого дивишся? Йде вже.
Зсередини все тремтіло. Але потрібно все розказати.
- Це я.
- Що "я"? - Славко продовжував дивитись у слід Лілі.
- Це був я, Славко.
Славко вже дивився на приятиля. Минулого приятеля.
- Що? Говори скоріше, що я могу зрозуміти з того що ти сказав?
- Я. Я підставив тебе. Я видав себе, тобто хлопця, який стояв у провулку, за тебе. Використав твоє ім'я.
Хлопці дивилися один на одного. Юлько тремтів від страху, а Славко від почутого і гніву. Беркут був надто чесним, щоб вдарити або обругати його. А раніше було тяжко: одному брехати, іншому - вірити. Славко подивився на Ващука, склонив голову і пішов за Лілі.
Юлько стояв. Він - брехун і зрадник. Сльози сами наступали на очях.
"Юлько прокинувся від яскравих променів сонця. Хлопець не всатвав з ліжка, розмірковуючи над тим прикрим випадком. Він навіть не почув голос матері.
- Юлько, чому ти не збираешься до школи? Юлько! Що з тобою?!
Юлько трохи підвівся.
- Все добре, мамцю. Не почув дзвін будильника.
Швидко одягнувшись, він зайшов на кухню. Запах какао і булочок трохи підняв настрій. Але, руки хлопця трохи тремтіли і какао пролилося на стіл. Цього мати не помітити не змогла.
- Юлько, що трапилося? Ти захворів?! - голос мами став схвильованним. Вона поклала руку на чоло сина, але той відсунувся.
- Не треба, мамцю. Сьогодні контрольна по історії, ось і хвилююся, - Юлько намагався говорити спокійно.
Зібравши ранець, хлопець озирнувся до матері и вийшов за поріг. Мати помахала рукою:
- Синку, ти в мене такий розумний і начитаннний! Не хвилюйся із-за якоїсь контрольної!
- Угу.
Юлько йшов до школи, але в душі йому хотілося сховатися в землі, щоб про нього забули та не чекали! Щоб зараз трапилось щось дуже страшне, наприклад, землетрус, пожежа. Але зараз було страшніше всього...
Сонячний день вітав всіх школярів, які радісно гасали біля навчального закладу. Ось вишня цвіте, а он котик на балконі, гріє спинку. Юлько довго витирав ноги біля порогу, начебто наступив в калюжу. Ось першокласники бігають. А он, його сьомий клас...
- Лілі, куди ти побігла?! - крикнув хтось. Юлько впізнав цей голос. Його друга - Славка.
- Славко, я ж зараз прийду! Зараз, тільки печиво принесу! - дівчина була дуже радістна і майже не помітила Юлька. - О, привіт Юлько! Що ти такий похмурий?...
Лілі швидко пішла за печивом, не оглядуючись. "Мабуть, все знає..", подумав Юлько. Хлопець зайшов до класу, скинув ранець и вийшов. На порозі класу стояв Славко.
- Привіт, Юлько.
А що Юлько? Він кивнув в знак привітання і продовжував дивитися на Славка. Хлопець дуже здивувався:
- Чого дивишся? Йде вже.
Зсередини все тремтіло. Але потрібно все розказати.
- Це я.
- Що "я"? - Славко продовжував дивитись у слід Лілі.
- Це був я, Славко.
Славко вже дивився на приятиля. Минулого приятеля.
- Що? Говори скоріше, що я могу зрозуміти з того що ти сказав?
- Я. Я підставив тебе. Я видав себе, тобто хлопця, який стояв у провулку, за тебе. Використав твоє ім'я.
Хлопці дивилися один на одного. Юлько тремтів від страху, а Славко від почутого і гніву. Беркут був надто чесним, щоб вдарити або обругати його. А раніше було тяжко: одному брехати, іншому - вірити. Славко подивився на Ващука, склонив голову і пішов за Лілі.
Юлько стояв. Він - брехун і зрадник. Сльози сами наступали на очях.