Подивись, хлопчик, на мене. Подивись. Всередині немає вже живого місця. Згадай, любий, як колись ти вирвав моє серце звідти.
Ти все забув, неначе це був сон. А я все пам'ятаю, до деталі. Пам'ятаю лікарні, крики, декілька ікон... І вірші перші для тебе пам'ятаю.
Я не змогла забути холод твій, який здавався для мене сонячним промінням. І ті щоденні мої молитви за твою долю, щастя, сміх... Божевільна.
Я не люблю писати подібні віршІ, бо не для мене ця романтика, це не моє. Та просто пам'ятай, що більше ніхто не забере в мене тебе.
Не раз казала, що більше не для мене, забула, начебто, вже відпустила. Що-що, а брехня в мене натхненна. Ти ж перший, хто подарував й відрізав мені крила.
Ви вірите, що «у природи нема поганої погоди»? Що в кожної пори є свої неповторні зваби й принади? Навіть сувора зима привітна своїми білими снігами і збадьорюючими морозцями. Спробуймо ж помітити привабливе у місяця, який стоїть на зламі осені й зими, – листопада. У листопаді постійно міняється погода:то дощ паде, то сонце світить. Коли йде дощ, то не сильно хочеться виходити на вулицю. Але є і свої плюси в цій погоді. Можна сісти на вікно і почитати книгу. А коли дожь закінчиться, то так приємно вийти на вулицю і подихати свіжим повітрям.А коли світить сонце, можна вийти в парк на прогулянку. Загалом, немає поганої погоди. І я в це вірю.
Всередині немає вже живого місця.
Згадай, любий, як колись
ти вирвав моє серце звідти.
Ти все забув, неначе це був сон.
А я все пам'ятаю, до деталі.
Пам'ятаю лікарні, крики, декілька ікон...
І вірші перші для тебе пам'ятаю.
Я не змогла забути холод твій,
який здавався для мене сонячним промінням.
І ті щоденні мої молитви
за твою долю, щастя, сміх... Божевільна.
Я не люблю писати подібні віршІ,
бо не для мене ця романтика, це не моє.
Та просто пам'ятай, що більше
ніхто не забере в мене тебе.
Не раз казала, що більше не для мене,
забула, начебто, вже відпустила.
Що-що, а брехня в мене натхненна.
Ти ж перший, хто подарував й відрізав мені крила.