Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація. Жанр: філософська лірика Рік написання – 9 лютого 1858 Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця. Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя. Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя». Віршовий розмір: Ямб. “Доля” художні засоби Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава». Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!» Риторичне запитання: «Які з нас люде?» Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!» “Доля” історія написання Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета. “Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення. У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”. По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань. В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя. Вірш “Доля” Тарас Шевченко Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку. — Учися, серденько, колись З нас будуть люде, — ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився. А ти збрехала. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава — заповідь моя
1) Розповідь про Клима.
2)Клим боявся Кактуса.
3) Клима помiтили.
4)Дивний люк.
5) Таємничий звук.
6) Секретна лабораторiя ТТБ.
7) Засiб вiд переляку.
8)Басейн з дивовижними створiннями.
9)Космiчнi прибульцi – голубi жаби.
10)Зiткнення з Кактусом.
11)Клим стає смiливим.
12) Синi жаби забрали Клима.
13) Банькатi створiння.
14)”- Слухай, нiкчемне створiння.”
15)Мухи.
16)Предмет, схожий на флешку.
17)Бабусин голос.
18) Бабусю захопили синьоморди.
19)Iнструкцiя.
20) Подряпаний “Запорожець”.
21)Десант блакитних жаб.
22) Машина часу.
23) Панi Соломiя.
24) Стрибок у часi.
25) Батьки.
26)Стрибок у часi.
27) Протиотрута.
28)Тонкий слух.
29)Давнiй Эгипет.
30)Врятованi!
Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація. Жанр: філософська лірика Рік написання – 9 лютого 1858 Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця. Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя. Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя». Віршовий розмір: Ямб. “Доля” художні засоби Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава». Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!» Риторичне запитання: «Які з нас люде?» Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!» “Доля” історія написання Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета. “Доля” Шевченко скорочено : У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення. У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”. По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань. В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя. Вірш “Доля” Тарас Шевченко Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку. — Учися, серденько, колись З нас будуть люде, — ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився. А ти збрехала. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! Мій друже вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава — заповідь моя
Объяснение: