Тема, ідея, проблематика та жанр комедії «Хазяїн» І. Карпенко-Карого
Тему комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий визначив сам. Це показ людської любові, пристрасті до збагачення, «без жодної іншої мети. Стяжания для стяжания!» І розкрито цю тему на фоні бурхливого розвитку капіталізму на півдні України в 90-х роках XIX століття.
Драматург нещадно викриває і засуджує капіталістичні взаємини між людьми, де все підкорено владі «безсердечного чистогана», де в «корені лежить неправда, зло». Разом з тим автор комедії утверджує, висловлюючись його власними словами, «ідею любові, ідею щастя, ідею економічного благосостоянія свого народу». І. Карпенко-Карий переконаний, що в майбутньому запанують «вищі ідеали загального добра», зникнуть причини, які породжують егоїзм, жадібність і ворожнечу між людьми.
Усі сюжетні лінії і колізії п'єси тісно переплітаються і становлять основу її драматичного конфлікту.
В основі драматичного конфлікту лежить суперечність між безмежною жадобою наживи мільйонера-землевласника і тим, що, за влучним висловом одного з персонажів, «не може разом все ковтнути».
У комедії широко, з глибоким знанням показано рух «хазяйського колеса» капіталіста-аграрія, майстерно розкриті його економічні стосунки прийоми наживи. Але це тільки типові обставини, у яких розкриваються типові характери. У центрі ж уваги драматурга стоять моральні, етичні й психологічні конфлікти, породжені цими стосунками.
Звідси випливає і проблематика твору. Автор порушує, перш за все, морально-етичні питання: добраі зла (хазяїн переступив межу зла, його девіз — аби бариш, то все можна); честі і совісті (навіть Пузир дбає про зовнішні ознаки своєї честі, часто говорить — «не робіть безчестя», «врятуйте мою честь», хоч за іншими такого права не визнає, як, наприклад, за помічником економа Зозулею); кохання (Соня, Калинович, Чоботаренко).
Порушуються в комедії й інші проблеми: батьків і дітей, освіти, культури, духовності; проблема пошуків молодим поколінням шляхів у житті.
Що стосується жанру «Хазяїна», то сам Карпенко-Карий неодноразово вказував на жанрову визначеність «Хазяїна»: «Я пишу нову комедію «Хазяїн»; «уже кінчаю нову комедію «Хазяїн»; «Я сам бачу, що це найкраща моя комедія». Ще одне визначення — «зла сатира».
У літературній спадщині Т. Шевченка чимало прекрасних поетичних творів. А творчість свою молодий поет починав із балад, використавши в них багатющий матеріал з усної народної творчості.
Уже в перше видання "Кобзаря" (1840) увійшла одна з найкращих його балад "Тополя". Вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. Милий її пішов та, мабуть, і загинув.
Без милого скрізь могила...
А серденько б'ється.
Мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чоловіком. І дівчина звертається по до до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Все це, звичайно, фантастичне. Тут у баладі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. Фантастичними у баладі є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля.
Але, крім фантастичного, ми можемо побачити у баладі й реальне. Молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. Наприклад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов'язане з життям героїні. З великою художньою силою вдалося Шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. У баладі яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим.
Тему комедії «Хазяїн» Карпенко-Карий визначив сам. Це показ людської любові, пристрасті до збагачення, «без жодної іншої мети. Стяжания для стяжания!» І розкрито цю тему на фоні бурхливого розвитку капіталізму на півдні України в 90-х роках XIX століття.
Драматург нещадно викриває і засуджує капіталістичні взаємини між людьми, де все підкорено владі «безсердечного чистогана», де в «корені лежить неправда, зло». Разом з тим автор комедії утверджує, висловлюючись його власними словами, «ідею любові, ідею щастя, ідею економічного благосостоянія свого народу». І. Карпенко-Карий переконаний, що в майбутньому запанують «вищі ідеали загального добра», зникнуть причини, які породжують егоїзм, жадібність і ворожнечу між людьми.
Усі сюжетні лінії і колізії п'єси тісно переплітаються і становлять основу її драматичного конфлікту.
В основі драматичного конфлікту лежить суперечність між безмежною жадобою наживи мільйонера-землевласника і тим, що, за влучним висловом одного з персонажів, «не може разом все ковтнути».
У комедії широко, з глибоким знанням показано рух «хазяйського колеса» капіталіста-аграрія, майстерно розкриті його економічні стосунки прийоми наживи. Але це тільки типові обставини, у яких розкриваються типові характери. У центрі ж уваги драматурга стоять моральні, етичні й психологічні конфлікти, породжені цими стосунками.
Звідси випливає і проблематика твору. Автор порушує, перш за все, морально-етичні питання: добраі зла (хазяїн переступив межу зла, його девіз — аби бариш, то все можна); честі і совісті (навіть Пузир дбає про зовнішні ознаки своєї честі, часто говорить — «не робіть безчестя», «врятуйте мою честь», хоч за іншими такого права не визнає, як, наприклад, за помічником економа Зозулею); кохання (Соня, Калинович, Чоботаренко).
Порушуються в комедії й інші проблеми: батьків і дітей, освіти, культури, духовності; проблема пошуків молодим поколінням шляхів у житті.
Що стосується жанру «Хазяїна», то сам Карпенко-Карий неодноразово вказував на жанрову визначеність «Хазяїна»: «Я пишу нову комедію «Хазяїн»; «уже кінчаю нову комедію «Хазяїн»; «Я сам бачу, що це найкраща моя комедія». Ще одне визначення — «зла сатира».
У літературній спадщині Т. Шевченка чимало прекрасних поетичних творів. А творчість свою молодий поет починав із балад, використавши в них багатющий матеріал з усної народної творчості.
Уже в перше видання "Кобзаря" (1840) увійшла одна з найкращих його балад "Тополя". Вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. Милий її пішов та, мабуть, і загинув.
Без милого скрізь могила...
А серденько б'ється.
Мати ж дівчини наполягала на одруженні її зі старим багатим нелюбим чоловіком. І дівчина звертається по до до ворожки й дістає зілля, яке перетворює її на тополю.
Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Все це, звичайно, фантастичне. Тут у баладі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини в рослину. Фантастичними у баладі є також розмова дівчини з тополею, чудотворне зілля.
Але, крім фантастичного, ми можемо побачити у баладі й реальне. Молодий поет уже в ранній своїй творчості виявив високу художню майстерність. Наприклад, тонке змалювання автором картин природи, що тісно пов'язане з життям героїні. З великою художньою силою вдалося Шевченкові передати красу вірності, невмирущості справжнього кохання, світлі й благородні людські почуття. Досить правдиво, реалістично змальовує автор твору образ матері, яка хоче видати доньку заміж за нелюба. У баладі яскраво звучить протест проти одруження зі старим та багатим.