" ГЕР ПЕРЕМОЖЕНИЙ " Літературний диктант
1. Як звали полоненого німця, який прикрашав будинок ?
2. Які квіти посадив Фрідріх, скопавши маленьку грядочку ?
3. Чим пригощали жінки полонених німців ?
4. Як німці віддячували жінкам за їх увагу ?
5. Хто був зображений на фотографії Фрідріха ?
6. Як реагував Фрідріх на те, те що дражнили діти ?
7. Що робив із цегли Фрідріх ?
8. Як реагували самотні жінки, коли роздивлялися вироби Фрідріха із цегли ?
9. Що трапилося з Фрідріхом ?
10. Коли люди переселилися в новий дім, який був збудованиий полоненими німцями ?
11. Яким чином Фрідріх намагався зберегти фотокартку з двома дівчатками ?
12. Що нагадало жінці про Фрідріха з того часу, коли минуло півстоліття ?
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
З оповіданням «Тореадори з Васюківки» ми нещодавно познайомилися на уроках укр. літ. Воно мені дуже сподобалося, бо це надзвичайно цікава історія, і події, описані автором, мене дуже захопили. Головними героями цього твору є звичайні школярі Ява Рень і Павлуша Загородній, які мешкають у селі Васюківка. Це справжні бешкетники, фантазери і порушники шкільної дисципліни. Але разом з цим – це дуже добрі і чуйні хлопці, які бажають іншим лише добра.
Ява Рень – це відчайдушний енергійний хлопець. Але звідки ж взялося таке незвичайне ім’я – Ява? Так назвав себе сам хлопець, коли йому виповнилося лише півтора роки. Мале пискля хотіло сказати «Я – Ваня», а в нього вийшло лише «Ява». Ось і причепилося до хлопця, як реп’ях до собачого хвоста, оте «Ява». Справжнім ім’ям хлопця майже ніхто у селі не називав.
У Яви було скуйовджене руде волосся і рясно вкрите веснянками обличчя. Хлопець цей надзвичайно відчайдушний і енергійний, зазвичай він і стає ініціатором різноманітних вигадок і бешкетів, у яких завжди приймає участь і його ліпший товариш Павлуша. Ява то вигадує про метро під Васюківкою, то влаштовує бій биків, то організовує шкільний театр. Незважаючи на всі бешкети Яви, цей хлопець здатний і на серйозні вчинки. Наприклад, коли йому знадобилося перездавати екзамен, він знайшов в собі сили все літо готуватися до перездачі, ховаючись на вигаданому ним самим острові і вважаючи себе «Робінзоном Кукурузо».
Ява завжди має благородні наміри, але через брак знань і досвіду, нажаль, разом із своїм товаришем Павлушею іноді потрапляє у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи свої вчинки, прагнуть усвідомити зроблені помилки і намагаються їх не повторювати в майбутньому, але відразу ж вигадують нову «авантюру». Тому нам цікаво довідатися і про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, і про зйомки в кіно, і про до під час рятування Васюківки від стихійного лиха, і про викриття місцевих «шпигунів».
Мені добре зрозумілі бажання і наміри Яви, адже він мій ровесник. Думаю, головне, що доводить нам Ява – це те, що дружба – велика сила, що поруч важливо мати відданого і вірного товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, який не зрадить і завжди до в скрутній ситуації. Я впевнена, що «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка – одна з найкращих книжок, тому я усім раджу її прочитати.