«Вермахт!.. Двадцять залізних!..» — Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота). Ми покірно потеліжилися за двері. У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося. — Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель? Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас. Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову: Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але... Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде... Бурмило: Ги-ги! Книш: ...Вермахт щедрий... Бурмило: А що ж, конешно... Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... Аякість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо! Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають. Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло! Бурмило: Сам не можеш? Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся. Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова. Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно; що мене посилають з цією екскурсією шкільною... Бурмило: Ну, гаразд! Завербував. Книш: Тільки ж — нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються... Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло... Книш: Ну, до завтра! І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая. Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва.
Короче говоря, Галина Сидоровна отказалась брать их на экскурсию в Киев.
— Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота).
Ми покірно потеліжилися за двері.
У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося.
— Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель?
Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас.
Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову:
Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але...
Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде...
Бурмило: Ги-ги!
Книш: ...Вермахт щедрий...
Бурмило: А що ж, конешно...
Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... Аякість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо!
Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають.
Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло!
Бурмило: Сам не можеш?
Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся.
Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова.
Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно; що мене посилають з цією екскурсією шкільною...
Бурмило: Ну, гаразд! Завербував.
Книш: Тільки ж — нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються...
Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло...
Книш: Ну, до завтра!
І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая.
Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва.
Короче говоря, Галина Сидоровна отказалась брать их на экскурсию в Киев.