Григорій Квітка-Основ’яненко «Маруся» Тестові завдання 1. Жанр твору «Маруся» - А оповідання Б новела В повість Г роман 2. Тема твору «Маруся» - А засудження соціальної нерівності Б життя українського селянства В оспівування високих моральних якостей Г боротьба дівчини за своє кохання 3. Кульмінацією у творі «Маруся» є А страждання Василя – ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою Б смерть Марусі, її поховання В знайомство з героями твору Г зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду 4. Що подарував Василь Марусі на весіллі? А горішки Б стрічку В нічого не дарував Г хустинку 5. Яке прізвище було у Марусі? А. Макогоненко Б Дрот В Забрьоха Г Кубраківна 6. Якого українського звичаю не було у творі? А сватання Б похорон В весілля Г святкування Великодня 7. Яку книгу читав Василь у церкві? А Апостол Б Євангеліє В Біблію Г Псалтир 8 Як звали подругу Марусі? А Ольга Кубраківна Б Олена Кубраківна В Горпина Терпелиха Г Явдоха Зубиха. 9. Установіть відповідність між персонажем і цитатою 1. «був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн — вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть». 2. «Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi. Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або

Тема: Зображення казково-фантастичного світу міфічних істот і людського життя.

 Ідея: Возвеличення щирості, любові, працьовитості, прагнення жити і творити на благо інших; засудження жадоби до збагачення.

Основна думка: золотий скарб, який вийшов на землю, людям замість до принесе горе, страждання, війни.

Жанр: Літературна легенда.

Експозиція: Знайомство з Бористеном, його донькою, істотами, які жили у Дніпрі або на його узбережжі.

Зав’язка: З’явлення на землю Перуна, його закоханість у Ларту весілля.

Кульмінація: Смерть Ларти — «на бризки розпалась».

Розв’язка: З’явлення скарба «на світло денне».

Проблематика:

Життя і смерть.

Любов і ненависть.

Праця на благо інших.

Стосунки батьків та дітей .

Твір «Ніч перед боєм» оповідає про відступ радянських зневірених солдатів додому через річку Десну, де вони зустрічають двох дідів-перевізників, які своїми словами надихають деяких військових на повернення до бою і боротьби до останнього подиху.

У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік, Іван Дробот питає капітана Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Той відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами-рибалками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савка і Платон.

Всю дорогу діди між собою обговорювали втікачів, які, хоч і мали нову форму, та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, оскільки «кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене».

На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший, ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже «перемагають горді, а не жалісливі».

Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та його онук, який випадково був свідком тих подій і, лишившись живим, опинився в землянці з Колодубом, сказав, що цьому вже не бути. Коли всі червоноармійці пішли, німці, що наступали, наказали перевезти їх через Десну. Як діди з німцями вже були посеред річки, Савка й Платон попросили один в одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиш один хлопець, який був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»[2].