В селі Ламанчі жив чоловік. Йому було 50 років. Він назвав себе Дон Кіхот, і вважав себе справжнім лицарем (Тому що він перечитав багато лицарських романів). Гадавши ось так, він пішов подорожувати світом. І одного разу він вирішив переночувати в замку, хоч насправді це був звичайний будинок, в якому жив господар. І після таких одноманітних пригод врешті він повертається додому. Але через деякий час знову вирушає у мандри. За час цієї подорожі він взяв участь в лицарському турнірі, де програв. І переможець цього турніру сказав Дон Кіхотові, щоб той повернувся додому, і більше ніколи не вважав себе лицарем.
Коли Дон Кіхот повернувся додому, то він став пастухом, і за деякий час, він захворів і помер.
Конрад — незвичний хлопчик. І навідь не тому, що до пані Барлотті його приніс поштар у здоровезній бляшанці. А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам… Для молодшого та середнього шкільного віку.
- Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина.
Пані Бартолотті — митець. Справжній митець! Її килими — мистецькі твори. Тому вони такі дорогі! Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. В неї були молоді і старі дні. Пані Бартолотті нікому не казала скільки їй років, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку. Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує «дитино моя». Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції. А ще Солону яловичину пані Бартолотті любила ще дужче, ніж кукурудзяні палички.
В селі Ламанчі жив чоловік. Йому було 50 років. Він назвав себе Дон Кіхот, і вважав себе справжнім лицарем (Тому що він перечитав багато лицарських романів). Гадавши ось так, він пішов подорожувати світом. І одного разу він вирішив переночувати в замку, хоч насправді це був звичайний будинок, в якому жив господар. І після таких одноманітних пригод врешті він повертається додому. Але через деякий час знову вирушає у мандри. За час цієї подорожі він взяв участь в лицарському турнірі, де програв. І переможець цього турніру сказав Дон Кіхотові, щоб той повернувся додому, і більше ніколи не вважав себе лицарем.
Коли Дон Кіхот повернувся додому, то він став пастухом, і за деякий час, він захворів і помер.
Конрад — незвичний хлопчик. І навідь не тому, що до пані Барлотті його приніс поштар у здоровезній бляшанці. А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам… Для молодшого та середнього шкільного віку.
- Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина.
Пані Бартолотті — митець. Справжній митець! Її килими — мистецькі твори. Тому вони такі дорогі! Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. В неї були молоді і старі дні. Пані Бартолотті нікому не казала скільки їй років, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку. Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує «дитино моя». Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції. А ще Солону яловичину пані Бартолотті любила ще дужче, ніж кукурудзяні палички.