Гумореска "Похвала" 1.Яку подію зображено у творі ? Наведи схожий приклад із життя . 2.Назви ,зі скількох частин складається твір .Як кожна з них називається ? 3.Яке повчання висловлює автор у творі ? 4.До якого жанру належить твір "Похвала " ? Свою думку обгрунтуй . 5.Що ти можеш сказати про особливості творів П.Глазового на прикладі прочитаних гуморесок і байок ? Поясни свою відповідь , аналізуючи образи та художні засоби його творів.

Помітний слід у моїй душі залишила повість О. Кобилянської "Земля", що написана на основі життєвих фактів. Цей твір мене схвилював. Читаючи його, я дуже переживала разом з автором, вболівала за долю героїв. Письменниця порушила вічну тему влади землі над людиною, до якої зверталися багато українських письменників. У цьому творі О.Кобилянська поставила ряд запитань, але не на всі можна знайти відповідь, тому що на них не можна відповісти однозначно.У повісті "Земля" письменниця змальовує життя чесної сільської родини Федорчуків. Івоніка та його дружина Марія тяжкою каторжною працею заробляли гроші, щоб купити землі. Вони працювали, не покладаючи рук, і нарешті домоглися свого. Кров'ю і потом дісталася їм земля. Вони продовжують на ній працювати, і земля віддає їм належне. Івоніку називають найкращим господарем у селі. Він любить свою землю, всі його думки зосереджені навколо неї. Федорчуки працюють, "наче воли", не думаючи про відпочинок. Земля посідає важливе місце у їхньому житті, і вони не уявляють свого існування без неї.Батьки щиро сподіваються, що і їхні сини, Михайло і Сава, будуть добрими господарями і любитимуть землю. Але їхні сподівання щодо Сави, меншого сина, не справдилися. Він є повною протилежністю Михайлові, який має спокійну і працьовиту вдачу. Сава не хоче йти батьковим шляхом і зневажливо ставиться до праці на землі. Коли Михайло сумлінно працює на батьківський землі, Сава марнує час у Рахіри, своєї коханої, яку він любить до нестями.Хоча письменниця нас і не знайомить з цією дівчиною, але ми можемо сказати, що це лиха і підступна людина, злодійка. Вона зневажає родину свого нареченого і настроює Саву проти батьків. Але вони розуміють, що жити щасливо без землі неможливо. Тому, коли батько погрожує залишити меншого сина без шматка землі, у Рахіри і Сави визріває підступний план. Вона наполягає, щоб той убив Михайла і тоді вся земля дістанеться йому. Ці думки полонять розум Сави і він не може про щось інше думати. Перед ним стоїть вибір: або Рахіра, або земля. І тоді Сава ставить собі запитання: "А чому б не те й не інше?" Щоб не втратити Рахіри, він зголошується на братовбивство. Сава вбиває ні в чому не винного Михайла. Сталася жахлива трагедія, яка завдала всім невимовних страждань. Безмежна  любов Івоніки  до землі   перетворюється на страшну ненависть до неї. Йому здається, що земля сміється з нього, він її проклинає. Влада землі над людиною жорстоко насміялася з господарів. Але Івоніка не хоче втратити останнього сина, тому і приховує цей злочин, прощає Саві страшний гріх.Можливо, трагедія сталася завдяки вдачі самого Сави, який з дитинства був жорстоким, убивав тварин і пташок, тобто змалку звик до кровопролиття. "Його погляд звертався туди, де жертва, його очі миготіли в холодному, мов сталь, блиску". Серце його "тверде й недобре". Сава вчинив жорстоко щодо своїх батьків, хоча і знав, яких страждань завдасть їм це горе. Заради своїх інтересів він наважився на братовбивство. Що можна сказати про цю людину? Взагалі, хіба можна назвати його людиною? Сава виявився безвільним і безхарактерним, якщо послухав ту злодійку і вбив рідного брата.Я гадаю, що не можна було йому цього пробачити. Така людина не заслуговує на співчуття. Він повинен був сповна заплатити за скоєне. Його виправдати неможливо. Навіть тоді, коли Саву відпустили із в'язниці за відсутністю доказів, він пішов не до батьків, а до Рахіри. А здавалося б, що Сава після цього розкається і бачити її не захоче, але мої сподівання не справдилися. Я засуджую Саву, а землю в цій трагедії винною не вважаю: коли б Сава не прагнув до злочину, його б не сталося, в усьому винен сам.

Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі

«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —

Директором видавництва «Молодь».

А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла

1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.

Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про

Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить

Природу.