Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. у сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею. прекрасний приклад всього вищесказаного був автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика льоньки під назвою «звук павутинки» авторства віктора близнеця. хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. саме з цієї причини льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому. наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. кожен, хто коли-небудь спостерігав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. з журбою можна спостерігати за тим, як люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги. коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким льонькою з оповідання віктора близнеця. на природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії. думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь віктора близнеця «звук павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива!
ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. але що йому в цьому є? що так активно цей-таки рівень підтримує? безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна або наша моральна підтримка. добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
без краси жити теж не можна. усі знаємо відому фразу «краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. федір михайлович достоєвський у своєму романі «ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». розумієте? але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. та все ж це зовсім неправильний підхід.
ми живемо в ті часи, коли грубість стала нормальним явищем, неповага — звичним ділом, а невихованість — буденною справою. ми сприймаємо постійні повномасштабні конфлікти як щось належне, буденне і майже неважливе, розбій на вулицях нас теж не турбує, адже, що нам з того, аби тільки нас не зачіпало. ми пристосувались до бід і проблем, тому часто на все це просто заплющуємо очі. але, мабуть, я не маю права так впевнено говорити, адже світ все ж тримається, намагається підтримувати своє функціонування хоча б на задовільному рівні. але що йому в цьому є? що так активно цей-таки рівень підтримує? безумовно, на нашій планеті ще залишилось місце для вихованості, тактовності, щирості і відкритості, саме вони і багато інших позитивних явищ формують із конфліктної, проблемної маси гідне суспільство. тому, не можна заперечувати той факт, що світ наш стане кращим, а ми, зокрема, станемо жити набагато краще тільки тоді, коли усі будемо наділені вищезгаданими рисами характеру. відтак, можна стверджувати, що добро й краса (зараз я не наголошую на красі зовнішній) — це і є та основа життя кожної людини, яка все ж і робить із нас людей, а не, вибачте за грубість, моральних виродків.
говорити про добро можна дуже довго і дуже багато. так, звичайно, кожен вправі розуміти і трактувати це поняття по-своєму, адже воно абстрактне і точного визначення не має. але здебільшого, ми всі приблизно однаково його розуміємо. добро — це така моральна категорія, яка уособлює в собі, вміщує в себе зібрання усього найкращого з цього світу. саме завдяки присутності добра у нашому серці ми частенько пробачаємо, розуміємо і наче відчуваємо, коли комусь терміново потрібна або наша моральна підтримка. добро — це уся наша позитивна діяльність, це певний погляд на навколишні події, конкретні думки, цілі й способи їх втілення в життя. добро — це наша коректність, чуйність і безкорисливість. якщо зібрати все це до купи, то повністю стає зрозуміло, чому ж добро є настільки важливим, і чому воно має бути основою життя людини. все ж дуже просто: добро і є нашою моральністю, яка, за великим рахунком, намагається усіма силами стримати, перебороти увесь негатив і вселюдське зло, щоб зробити нам величезну послугу — покращити, змінити наші недосконалі життя.
без краси жити теж не можна. усі знаємо відому фразу «краса врятує світ», але ніхто ніколи не замислювався, про яку красу говорив сам автор. федір михайлович достоєвський у своєму романі «ідіот», сказавши ці відомі слова, зовсім не мав на увазі красу естетичну, він говорив про духовну красу, красу людської душі, у це поняття він вкладав «позитивно прекрасну людину». розумієте? але чомусь світ зациклився на тому, що головна краса — це краса зовнішня, показова, доступна усім. та все ж це зовсім неправильний підхід.