Фрідріх. Головний герой новели, полонений німець. Авторка змалювала образ не просто вчорашнього фашиста, а хворого німецького полоненого Фрідріха, люблячого батька, тонкого пошановувача прекрасного. Фрідріх проявляє прості людські цінності, він любить сіяти квіти, сумує за своїми донечками, вміє складати з уламків цегли красиві прикраси для будинку, а чужим дітям співає німецькі пісеньки. Та він покінчує з життям, і письменниця розкриває причину самогубства – ненависть до нього ровесників його дочок, дітей, які зазнали так багато горя, що вже й саме слово "німець" для них стало синонімом зла.
Цитати: "Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки.", "Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити.", "Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість "шнеляти" простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.", "Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху, так що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.", "Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.".
Діти. Авторка підкреслює, що дорослі розуміють німця краще за дітей, тому поводяться більш толерантно й виважено, і навіть вдови співчувають полоненим. Діти ж через пережиті страхіття війни увесь свій гнів спрямовують на найбільш вразливий об'єкт: доброго, кволого, неспроможного захищатися від їхньої помсти Фрідріха. Ненависть дітей набирає вигляду лютої агресії і витончених форм знущання: вони нищать клумбу, встановлюють на ній зроблений із прутиків хрест. Власне, цей символ вироку смерті як найтяжче звинувачення й стає поштовхом до пригніченого стану полоненого, а згодом – до його самогубства.
Объяснение:
Фрідріх. Головний герой новели, полонений німець. Авторка змалювала образ не просто вчорашнього фашиста, а хворого німецького полоненого Фрідріха, люблячого батька, тонкого пошановувача прекрасного. Фрідріх проявляє прості людські цінності, він любить сіяти квіти, сумує за своїми донечками, вміє складати з уламків цегли красиві прикраси для будинку, а чужим дітям співає німецькі пісеньки. Та він покінчує з життям, і письменниця розкриває причину самогубства – ненависть до нього ровесників його дочок, дітей, які зазнали так багато горя, що вже й саме слово "німець" для них стало синонімом зла.
Цитати: "Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки.", "Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити.", "Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість "шнеляти" простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.", "Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху, так що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.", "Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.".
Діти. Авторка підкреслює, що дорослі розуміють німця краще за дітей, тому поводяться більш толерантно й виважено, і навіть вдови співчувають полоненим. Діти ж через пережиті страхіття війни увесь свій гнів спрямовують на найбільш вразливий об'єкт: доброго, кволого, неспроможного захищатися від їхньої помсти Фрідріха. Ненависть дітей набирає вигляду лютої агресії і витончених форм знущання: вони нищать клумбу, встановлюють на ній зроблений із прутиків хрест. Власне, цей символ вироку смерті як найтяжче звинувачення й стає поштовхом до пригніченого стану полоненого, а згодом – до його самогубства.