українській літературі є ціла низка жіночих образів, які уособлюють вірність, красу, мужність, любов до рідного краю. Серед жіночих образів нелегкої долі, але відданих Україні, є образ Роксолани.
Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».
Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.
Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.
Чи замислювалися ви над тим, чому землю називають матір’ю? Звичайно, за її чудову життєдайну силу. Але земля — це не тільки родючий грунт, це — наш дім, який ми повинні берегти й шанувати. Яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? Звичайно, можна уявити собі старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. На щастя, краса не щезла з лиця нашої! планети. Але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе; дерево чи скромні квіточки, що ростуть біля батьківського порога? Мабуть тому, що душа наша приростає до рідної землі, до рідного її куточка. ‘Гак буває завжди — любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з малого і конкретного. Ця тема звучить у багатьох чудових пісенних творах.
Уперше з образом Роксолани я познайомилась, коли дивилася з сім'єю фільм «Роксолана». У фільмі цей образ створила на екрані Ольга Сумська. І мені здалося, що Роксолана-Сумська затьмарює образ літературний, і тоді я почала уважно перечитувати роман П. Загребельного «Роксолана».
Читаючи однойменний роман П. Загребельного, я все більше і більше закохувалася в образ цієї жінки, яка боролась за свою особистість. Я вже знала, що прообразом цієї героїні була Настя Лісовська — донька священика із Рогатина. Я була сповнена гордості за наших українок, які мали добру душу, вольовий характер, були мужніми і наділеними багатим розумом.
Я уявляю, як нелегко було стати їй султаншею, адже до неї найвища влада ніколи не належала жінці. Здобувши владу, Роксолана не забуває про рідний край, намагаючись, чим може, допомагати. Хіба можна не полюбити цей образ? Образ жінки красивої, волелюбної, яка долає любов'ю і розумом усі бар'єри на своєму шляху. Ця жінка захоплює мене всім: і образом жінки — вірної дружини султана, і образом матері — як матір своїх синів, і образом господині, яка дає лад в домі, і образом жінки-друга, яка підтримує свого чоловіка, намагаючись дати корисну пораду, підтримати його душевні сили. Мені подобаються в нашій літературі образи розумних, красивих, благородних постатей, а Роксолана була саме такою. Нею пишався чоловік, її поважали і поважають не одне покоління турків, нею захоплюємося і пишаємося ми, українці, її далекі нащадки.