Твір на тему "Без дружби життя неповноцінне" за твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути":
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути", у якому розповідається про наших однолітків, їхню дружбу та ворожнечу. Славка та Юлька важко назвати друзями. Вони сидять за однією партою, мають приятельські стосунки. Проте Юлько виявляє неприязнь, а Беркута робить усе, щоб підтримати сусіда за партою. Наприклад, хлопець ділиться шапкою, адже переймається, щоб Юлько не захворів.
Трохи згодом їхні стосунки зазнають радикальних змін. Хлопці навіть починають справжню битву через заздрість та образу. Хоча Юлько видається нам негативним персонажем, він заручником ситуації. Хлопець росте без підтримки батьків, немає дружньої підтримки. А без дружби, як відомо, життя неповноцінне. Самотньо жити без близької людини, адже добре слово друга може зцілити й підтримати. Тож цінуймо близьких людей, адже вони того варті!
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки.
Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу). Літературознавці про твір. У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла — царат, який «карає… що день Божий добрі ребра й серце розбиває». Та народ безсмертний, тому царат «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Як гімн нездоланності народів звучать натхненні слова: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко закликає «Борітеся — поборете!», бо «за вас правда». Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви. Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обіцяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю повторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях. Що ще є в царату? «Сибір неісходима!» Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми… Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему),
«доброго», «незабутнього» Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші московську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).
Твір на тему "Без дружби життя неповноцінне" за твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути":
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із твором Ніни Бічуї "Шпага Славка Беркути", у якому розповідається про наших однолітків, їхню дружбу та ворожнечу. Славка та Юлька важко назвати друзями. Вони сидять за однією партою, мають приятельські стосунки. Проте Юлько виявляє неприязнь, а Беркута робить усе, щоб підтримати сусіда за партою. Наприклад, хлопець ділиться шапкою, адже переймається, щоб Юлько не захворів.
Трохи згодом їхні стосунки зазнають радикальних змін. Хлопці навіть починають справжню битву через заздрість та образу. Хоча Юлько видається нам негативним персонажем, він заручником ситуації. Хлопець росте без підтримки батьків, немає дружньої підтримки. А без дружби, як відомо, життя неповноцінне. Самотньо жити без близької людини, адже добре слово друга може зцілити й підтримати. Тож цінуймо близьких людей, адже вони того варті!
Аналіз твору Тараса Шевченка
"Кавказ" 1845 р.
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки.
Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»
Тема: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Головні ідеї твору: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу). Літературознавці про твір. У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла — царат, який «карає… що день Божий добрі ребра й серце розбиває». Та народ безсмертний, тому царат «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Як гімн нездоланності народів звучать натхненні слова: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко закликає «Борітеся — поборете!», бо «за вас правда». Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви. Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обіцяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю повторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях. Що ще є в царату? «Сибір неісходима!» Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми… Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему),
«доброго», «незабутнього» Якова де Баль-мена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші московську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).
Объяснение: