Андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата й рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія, а Оверкові він кидає в обличчя: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». Вірнопідданий служака, вояка «за веру, царя и отечество», герой Сарикамиша й Евзурума, він знехтував батьківським заповітом, гукнувши Оверкові: «Проклинаю тебе моїм руські серцем, ім’ям великої Росії — матінки…».
Панас, як і Андрій та Оверко, — жорстокий, безжальний. Іменем батька Махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває Оверка, забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата «великою ненавистю і долею щербатою». У Панаса інший світогляд, ніж у Оверка: «…ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, зли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».
Андрій — білогвардійський офіцер, шовініст за своїми переконаннями. Слова, що зриваються з його вуст, вражають ненавистю до рідного брата й рідної землі. Батьківщиною йому стала Росія, а Оверкові він кидає в обличчя: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». Вірнопідданий служака, вояка «за веру, царя и отечество», герой Сарикамиша й Евзурума, він знехтував батьківським заповітом, гукнувши Оверкові: «Проклинаю тебе моїм руські серцем, ім’ям великої Росії — матінки…».
Панас, як і Андрій та Оверко, — жорстокий, безжальний. Іменем батька Махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває Оверка, забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата «великою ненавистю і долею щербатою». У Панаса інший світогляд, ніж у Оверка: «…ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, зли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».