«Старі, зеленим мохом порослі стріхи, втоптані вулиці, стара церковця і чималий цвинтар із дерев'яними, почорнілими від старости похиленими хрестами; а далі навкруги частоколу повиростало чимале терня»
«Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені огородами та садками. Посередині села великий майдан, де стояла невеличка дерев'яна церква, а побіч неї вбоге попівство».
«Оболоння вкрите травою…Ніде краю не видно. Обрій неба наче вижолоблена півкуля кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лиш муравельники... Ні краю, ні берега. Це степ, український степ, із своїми високими могилами».
«Як лиш на світ Божий почало заноситись, озвалась степова звірина. Ціле степове царство прокинулось і загомоніло на свій лад».
«Настав ясний день».
«Сонце підходило вище й почало припікати. На небі не було ні хмаринки, а ті, що зрання підносилися з нічної роси, позабирав вітрець і поніс далеко».
«Навкруги царювала тишина; Здавалося, що тепер від променів сонця степова трава з собою розмовляє, бо щось увесь час в ній бриніло, як це буває в літню спеку».
«В балці в найвужчім її заглибленні росли кущі, а з-межи них випливала вода з джерела».
«Домівки великі, оточені високим муром, вкриті червоним або зеленим череп'ям. Поміж дворищами густі садки, з яких під цю пору опадало листя».
Уклад
«Поки діти були молодші, цілим господарством клопоталися Степан із жінкою. Дід Андрій пильнував пасіки, наглядав хати й дітей».
«Перед ним лежав татарський кіш. Коні лежали в траві. За ним стояли рядом козацькі вози… До возів з другого боку поприпинані були воли, що лежали в траві. А далі стояли татарські арби поміж татарами…».
«Татари порозділювали бранців після того, що вони були варті. Дівчат та малих дітей окремо, жінок та козаків теж окремо».
«На підвищенні сидів Мустафа, перед ним стояв маленький столик; на ньому запікалася велика люлька, з якої Мустафа потягав цілі клуби диму, а далі лежали різні ласощі»
Світ речей, реальності
вка … була подібна своїм зверхнім виглядом до інших осель: такі самі хати з дерева та глини, вкриті соломою або очеретом».
«Вогонь палахкотів весело, прискаючи іскорками на всі боки».
«І славний був у нього аркан: увесь шовковий, тонкий і дуже міцний».
«Був південь».
«Настала темна ніч».
«Настала ніч».
«Настала зима».
Приміщення
«Оселя виглядала, як мале містечко. Стояли тут рядком кам'яні доми, звичайні і поверхові, були шопи на вози й коні, склади з крамом, а при однім боці стояв великий поверховий дім, де мешкав Сулейман. Той дім припирав до великого городу. Всі ті будівлі були оточені густим частоколом, а в ньому двоє воріт одні проти одних».
«Вона [світлиця] була простора й мала кілька великих вікон в одній стіні. Попід стіни йшли підвищення, вкриті килимами; цілий поміст теж був застелений килимами. Стіни були помальовані червоною, синьою та жовтою барвою квітами та лініями»
Авторські відступи
Авторські висловлювання
«Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало».
«То були страшні часи татарських набігів на Україну».
«Уявіть себе малим, дуже малим чоловіком, оттак на палець завбільшки».
«Деякі могили й називаються своїм іменням, про інші ніхто не знає, ні імени їх, ні відкіля вони взялись».
«На Січі не питали нікого, як зветься; там зараз причіпали кожному ймення, з яким не розставався вже до смерти».
«На аркан ловили козаки ворога, коней, а коли траплялося, то й дику козу, сугака».
«Коли перша трудність з арканом у тому, щоб потрапити петлею як слід, то ще більша тягнути аркан так, щоб петля засилилася, а пійманий, не мав часу розмотатися».
«Погром татарів повний».
«Битва скінчилася. На побоєвищу лежали трупи людей і коней».
«Про нього недобра слава ходила по Україні. Його знали, як потурнака, харциза, що зарізав би рідного батька. Чимало було в нього гріхів на душі. Він показував татарам дорогу в Україну, крав козацькі коні, хлопців та дівчат, де трапилося, і перепродував татарам».
«Проклін Павлусів здійснився».
«Дорога до Криму тривала дуже довго. Навантажені арби воліклись поволі, а вже кожна переправа через ріку була дуже тяжка. За той час Павлусь підучився татарської мови настільки, що розумів, коли до нього говорили, і знав дещо відповісти»
Вставні епізоди
Закінчена дія в минулому
вчани зайшли сюди з-за Дніпра, також по татарськім погромі, а що станули на тому місці на самого то й прозвали своє село вкою».
«Такий лад завів у селі старий досвідчений козак, що прийшов сюди з першими поселенцями».
Другий цар із роду Романових Олексій Михайлович ставився до України як до завойованої території. Почалось з нього, а закінчилось масовим винищенням українців і сплюндруванням національної душі. Українська нація опоганилась під впливом чужих поглядів, чужої науки, чужої культури. І це було неминуче через чуже панування. А коли не було чужого панування, то треба було обціловувати "власть імущих", як це і зробив за час своєї влади В. Щербицький, заборонивши друкувати українською мовою навіть афіші. Тому-то п'єса Миколи Куліша "Мина Мазайло", темою якої є міщанство та українізація, на сьогодні досить актуальна. П'єса присвячена питанням національного відродження України.
В особі Мини Мазайла автор висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. Мазайло намагається копіювати "все російське", категорично заперечує все українське, готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. Мина говорить, що "українізація — це б робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади". Він прагне стати "порядочним человеком". Усе ніби було вірно. Все підпорядковано часу. Та раптом політика уряду змінилась. А скільки разів вона змінювалась? Ось і не збіглися плани Мини з політикою уряду — було поставлено "претворяти у життя українізацію". "І звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна..."
Час, час, час. Пристосування до умов часу. Коли глянути в класні журнали (декілька років тому), то майже всі росіяни. А сьогодні? Всі мої друзі вже українці. Ну, хіба не Мазєніни?!. Так чому ж не актуальна п'єса?
Та хіба ж ми винні в цьому? Латиш, поляк, американець, француз, азербайджанець чує рідну мову з першої секунди життя. А потім середовище, школа, вузи і таке інше його рідною мовою. Радіо, телебачення, реклами, афіші — його мовою. І немає постанов про вивчення чи невивчення рідної мови. І немає того, що рідна мова звучить три години на тиждень.
Більше не хочу повертатись до героїв твору. Хочу відзначити, що М. Куліш любить рідну мову і дуже красиво про неї говорить. Але це далі. Бо не можу обминути дядька Тараса. Найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського він знає, і гетьманів України, і всіма силами намагається не дати Мазайлові змінити своє прізвище. Йому не байдуже українське мистецтво, він не хоче, щоб загинула така мелодійна мова. Але дядько Тарас не зміг перемогти у нерівній битві, йому лише вдається залишити корінь "маз", який нагадуватиме про славне минуле.
А тепер до мови. Із твору видно, як у Куліша боліло те, що одна з наймилозвучніших у світі мов — його рідна українська мова — стала пасербницею у своєму домі. Чому українська мова на своїй землі опинилася на задвірках? У комедії він розкрив, що причиною незавидного стану української мови є русифікація, що породила нігілізм, зневіру в престижність нашої мови. Його завданням було пробудити почуття національної самоповаги, сприяти виродженню мови, а також духовності, культури.
У різних епізодах в оригінальній формі письменник розкриває багатство, красу, національну своєрідність і неповторність української мови. Наприклад: "твої очі нагадують два вечірні озерця в степу". Яке прекрасне порівняння! Епітет "бразолійний" — темно-синій, а слово "бринить"... "Орел бринить. Це означає — він високо, ледве видно — бринить". "Можна сказати — озеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить..." "Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить". "Спів бринить! Це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню..." "Губа бринить. Так на селі кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче".
Цим мова ніби говорить: "Подивись, яка я багата та красива".
Або, навпаки, Куліш показує економію мовних засобів у порівнянні з російською мовою. По-російськи: "ночью при звездах не спится", а українською — "зорію". Одним словом передається те, що російською мовою п'ятьма словами.
Куліш радить учитися мови на зразках народної творчості — піснях, думах, де наша мова збереглася в її первозданній основі.
Порушено в п'єсі і питання культури мовлення. Куліша непокоїть вживання нашої мови в засобах масової інформації, на афішах, у кінофільмах.
— От, наприклад, написи в "Звенигорі" — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані! А подивіться ви на написи по інших картинах. Олива з мухами! Немов навмисне жують таку прекрасну, таку милозвучну мову... (Мокій говорить).
Правдиво Й яскраво в п'єсі передано питання відродження української мови і поруч — зневажливе ставлення до неї: "хохлацька мова", "порепана", "засіб зробити з мене провінціала".
Чи не доводиться нам чути щось подібне і тепер?
Отже, розглянувши всі ці питання, можна сказати, що Микола Куліш актуальний саме на сьогодні. Він примушує нас думати над тим, як відстояти свою мову, культуру, історію, як відродити Україну.
Пейзаж урбаністичний, степовий, гірський тощо
«Старі, зеленим мохом порослі стріхи, втоптані вулиці, стара церковця і чималий цвинтар із дерев'яними, почорнілими від старости похиленими хрестами; а далі навкруги частоколу повиростало чимале терня»
«Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені огородами та садками. Посередині села великий майдан, де стояла невеличка дерев'яна церква, а побіч неї вбоге попівство».
«Оболоння вкрите травою…Ніде краю не видно. Обрій неба наче вижолоблена півкуля кругом вас далеко спочиває на землі. Ніде ні лісу, ні гори, лиш муравельники... Ні краю, ні берега. Це степ, український степ, із своїми високими могилами».
«Як лиш на світ Божий почало заноситись, озвалась степова звірина. Ціле степове царство прокинулось і загомоніло на свій лад».
«Настав ясний день».
«Сонце підходило вище й почало припікати. На небі не було ні хмаринки, а ті, що зрання підносилися з нічної роси, позабирав вітрець і поніс далеко».
«Навкруги царювала тишина; Здавалося, що тепер від променів сонця степова трава з собою розмовляє, бо щось увесь час в ній бриніло, як це буває в літню спеку».
«В балці в найвужчім її заглибленні росли кущі, а з-межи них випливала вода з джерела».
«Домівки великі, оточені високим муром, вкриті червоним або зеленим череп'ям. Поміж дворищами густі садки, з яких під цю пору опадало листя».
Уклад
«Поки діти були молодші, цілим господарством клопоталися Степан із жінкою. Дід Андрій пильнував пасіки, наглядав хати й дітей».
«Перед ним лежав татарський кіш. Коні лежали в траві. За ним стояли рядом козацькі вози… До возів з другого боку поприпинані були воли, що лежали в траві. А далі стояли татарські арби поміж татарами…».
«Татари порозділювали бранців після того, що вони були варті. Дівчат та малих дітей окремо, жінок та козаків теж окремо».
«На підвищенні сидів Мустафа, перед ним стояв маленький столик; на ньому запікалася велика люлька, з якої Мустафа потягав цілі клуби диму, а далі лежали різні ласощі»
Світ речей, реальності
вка … була подібна своїм зверхнім виглядом до інших осель: такі самі хати з дерева та глини, вкриті соломою або очеретом».
«Вогонь палахкотів весело, прискаючи іскорками на всі боки».
«І славний був у нього аркан: увесь шовковий, тонкий і дуже міцний».
«Був південь».
«Настала темна ніч».
«Настала ніч».
«Настала зима».
Приміщення
«Оселя виглядала, як мале містечко. Стояли тут рядком кам'яні доми, звичайні і поверхові, були шопи на вози й коні, склади з крамом, а при однім боці стояв великий поверховий дім, де мешкав Сулейман. Той дім припирав до великого городу. Всі ті будівлі були оточені густим частоколом, а в ньому двоє воріт одні проти одних».
«Вона [світлиця] була простора й мала кілька великих вікон в одній стіні. Попід стіни йшли підвищення, вкриті килимами; цілий поміст теж був застелений килимами. Стіни були помальовані червоною, синьою та жовтою барвою квітами та лініями»
Авторські відступи
Авторські висловлювання
«Даремно шукав би хто його в теперішню пору. Воно пропало».
«То були страшні часи татарських набігів на Україну».
«Уявіть себе малим, дуже малим чоловіком, оттак на палець завбільшки».
«Деякі могили й називаються своїм іменням, про інші ніхто не знає, ні імени їх, ні відкіля вони взялись».
«На Січі не питали нікого, як зветься; там зараз причіпали кожному ймення, з яким не розставався вже до смерти».
«На аркан ловили козаки ворога, коней, а коли траплялося, то й дику козу, сугака».
«Коли перша трудність з арканом у тому, щоб потрапити петлею як слід, то ще більша тягнути аркан так, щоб петля засилилася, а пійманий, не мав часу розмотатися».
«Погром татарів повний».
«Битва скінчилася. На побоєвищу лежали трупи людей і коней».
«Про нього недобра слава ходила по Україні. Його знали, як потурнака, харциза, що зарізав би рідного батька. Чимало було в нього гріхів на душі. Він показував татарам дорогу в Україну, крав козацькі коні, хлопців та дівчат, де трапилося, і перепродував татарам».
«Проклін Павлусів здійснився».
«Дорога до Криму тривала дуже довго. Навантажені арби воліклись поволі, а вже кожна переправа через ріку була дуже тяжка. За той час Павлусь підучився татарської мови настільки, що розумів, коли до нього говорили, і знав дещо відповісти»
Вставні епізоди
Закінчена дія в минулому
вчани зайшли сюди з-за Дніпра, також по татарськім погромі, а що станули на тому місці на самого то й прозвали своє село вкою».
«Такий лад завів у селі старий досвідчений козак, що прийшов сюди з першими поселенцями».
Другий цар із роду Романових Олексій Михайлович ставився до України як до завойованої території. Почалось з нього, а закінчилось масовим винищенням українців і сплюндруванням національної душі. Українська нація опоганилась під впливом чужих поглядів, чужої науки, чужої культури. І це було неминуче через чуже панування. А коли не було чужого панування, то треба було обціловувати "власть імущих", як це і зробив за час своєї влади В. Щербицький, заборонивши друкувати українською мовою навіть афіші. Тому-то п'єса Миколи Куліша "Мина Мазайло", темою якої є міщанство та українізація, на сьогодні досить актуальна. П'єса присвячена питанням національного відродження України.
В особі Мини Мазайла автор висміює українських перевертнів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. Мазайло намагається копіювати "все російське", категорично заперечує все українське, готовий вбити рідного сина, який не дає йому змінити прізвище. Мина говорить, що "українізація — це б робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади". Він прагне стати "порядочним человеком". Усе ніби було вірно. Все підпорядковано часу. Та раптом політика уряду змінилась. А скільки разів вона змінювалась? Ось і не збіглися плани Мини з політикою уряду — було поставлено "претворяти у життя українізацію". "І звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна..."
Час, час, час. Пристосування до умов часу. Коли глянути в класні журнали (декілька років тому), то майже всі росіяни. А сьогодні? Всі мої друзі вже українці. Ну, хіба не Мазєніни?!. Так чому ж не актуальна п'єса?
Та хіба ж ми винні в цьому? Латиш, поляк, американець, француз, азербайджанець чує рідну мову з першої секунди життя. А потім середовище, школа, вузи і таке інше його рідною мовою. Радіо, телебачення, реклами, афіші — його мовою. І немає постанов про вивчення чи невивчення рідної мови. І немає того, що рідна мова звучить три години на тиждень.
Більше не хочу повертатись до героїв твору. Хочу відзначити, що М. Куліш любить рідну мову і дуже красиво про неї говорить. Але це далі. Бо не можу обминути дядька Тараса. Найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія Тустановського він знає, і гетьманів України, і всіма силами намагається не дати Мазайлові змінити своє прізвище. Йому не байдуже українське мистецтво, він не хоче, щоб загинула така мелодійна мова. Але дядько Тарас не зміг перемогти у нерівній битві, йому лише вдається залишити корінь "маз", який нагадуватиме про славне минуле.
А тепер до мови. Із твору видно, як у Куліша боліло те, що одна з наймилозвучніших у світі мов — його рідна українська мова — стала пасербницею у своєму домі. Чому українська мова на своїй землі опинилася на задвірках? У комедії він розкрив, що причиною незавидного стану української мови є русифікація, що породила нігілізм, зневіру в престижність нашої мови. Його завданням було пробудити почуття національної самоповаги, сприяти виродженню мови, а також духовності, культури.
У різних епізодах в оригінальній формі письменник розкриває багатство, красу, національну своєрідність і неповторність української мови. Наприклад: "твої очі нагадують два вечірні озерця в степу". Яке прекрасне порівняння! Епітет "бразолійний" — темно-синій, а слово "бринить"... "Орел бринить. Це означає — він високо, ледве видно — бринить". "Можна сказати — озеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить..." "Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить". "Спів бринить! Це, наприклад, у степу далеко ледве чути пісню..." "Губа бринить. Так на селі кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче".
Цим мова ніби говорить: "Подивись, яка я багата та красива".
Або, навпаки, Куліш показує економію мовних засобів у порівнянні з російською мовою. По-російськи: "ночью при звездах не спится", а українською — "зорію". Одним словом передається те, що російською мовою п'ятьма словами.
Куліш радить учитися мови на зразках народної творчості — піснях, думах, де наша мова збереглася в її первозданній основі.
Порушено в п'єсі і питання культури мовлення. Куліша непокоїть вживання нашої мови в засобах масової інформації, на афішах, у кінофільмах.
— От, наприклад, написи в "Звенигорі" — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані! А подивіться ви на написи по інших картинах. Олива з мухами! Немов навмисне жують таку прекрасну, таку милозвучну мову... (Мокій говорить).
Правдиво Й яскраво в п'єсі передано питання відродження української мови і поруч — зневажливе ставлення до неї: "хохлацька мова", "порепана", "засіб зробити з мене провінціала".
Чи не доводиться нам чути щось подібне і тепер?
Отже, розглянувши всі ці питання, можна сказати, що Микола Куліш актуальний саме на сьогодні. Він примушує нас думати над тим, як відстояти свою мову, культуру, історію, як відродити Україну.