Образ старої Половчихи передається скупими штрихами. Ю. Яновський розповідає про минуле цієї жінки лише в одному епізоді, коли Половчиха чекає на Мусія, свого чоловіка, і пригадує дівочі роки.Родом вона з Очакова, доброго рибальського роду, доброї степової крові. Скільки сваталось до неї заможних хазяїв, але вийшла вона за рибалку Мусія Половця. Це був «непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову». Але така вже любов. Побравшись із Мусієм, почала вона боротися за життя. Разом із чоловіком працювала, разом із ним виховувала своїх синів. Залишається тільки дивуватися силі духу цієї жінки, яка бачить, якими ростуть її сини: «Андрій вдався у дядька Сидора, таке ж ледащо й не знати що, а Панас привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк… А Оверко — той артист і грав з греками у «Просвіті» та читав книжки, написані по-нашому… Тільки Іван працює на заводі і робить революцію». Звичайно, боляче матері, що сини її «одного роду та не одного класу». Але вона тримає себе і родину «в залізному кулаці». Вона стоїть на чолі сім’ї, «мов скеля в штормі».Неперевершеної сили набуває картина чекання Половчихи біля моря. Вона вирядила свого чоловіка у зимове море і тепер чекала на його повернення. Раптом насунувся туман, але Половчиха не панікує, вона стоїть нерухомо.Не скрикнула, не заголосила Половчиха, коли шаланду перекинуло в морі, коли Чубенко вийшов на берег без Мусія. Вона «залишалась стояти на березі, висока та сувора, як у пісні». І, коли «берег спорожнів, рибалки пішли геть», «вона справляла жалобу». У безутішній журбі застигла вона, скам’яніла, вдивляючись у розбурхане море. Згадалися роки юності, залицяння і сватання багатих і заможних, проте вона вибрала простого рибалку і пройшла з ним свій шлях як вірна і ніжна жона, загартована і сильна, велична у своїй моральній красі, чарівна в вірності кохання. І все стояла вона на березі, висока та сувора, як у пісні, сподіваючись, що станеться диво – і чоловік її повернеться. Образу старої Половчихи Юрій Яновський надає величності і романтичної піднесеності, порівнюючи цю жінку з пісенним образом, і новела набуває ще більшого поетичного забарвлення і сприймається як дума про велике горе жінки.Але сміливим та праведним завжди щастить. Доля зробила Половчисі дарунок за всі її страждання. Чоловік залишився живий. Він не хотів кидати артільне добро, тому плив за човном, штовхаючи його поперед себе. Половчиха із чоловіком удвох впоралися біля врятованої шаланди, а потім «подружжя Половців пішло до домівки… вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя». Так невгасима сила відданості, любові цієї жінки залишила живим Мусія Половця особисто йому, то він, може, і покинув би її
У безутішній журбі застигла вона, скам’яніла, вдивляючись у розбурхане море. Згадалися роки юності, залицяння і сватання багатих і заможних, проте вона вибрала простого рибалку і пройшла з ним свій шлях як вірна і ніжна жона, загартована і сильна, велична у своїй моральній красі, чарівна в вірності кохання. І все стояла вона на березі, висока та сувора, як у пісні, сподіваючись, що станеться диво – і чоловік її повернеться. Образу старої Половчихи Юрій Яновський надає величності і романтичної піднесеності, порівнюючи цю жінку з пісенним образом, і новела набуває ще більшого поетичного забарвлення і сприймається як дума про велике горе жінки.Але сміливим та праведним завжди щастить. Доля зробила Половчисі дарунок за всі її страждання. Чоловік залишився живий. Він не хотів кидати артільне добро, тому плив за човном, штовхаючи його поперед себе. Половчиха із чоловіком удвох впоралися біля врятованої шаланди, а потім «подружжя Половців пішло до домівки… вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя». Так невгасима сила відданості, любові цієї жінки залишила живим Мусія Половця особисто йому, то він, може, і покинув би її