У будні дні я ходжу до школи. Тому мама мене будить зранку о сьомій годині. У неділю я можу поспати довше. Спочатку застеляю ліжко, вмиваюся, одягаюсь, снідаю, чищу зуби. Усе доводиться робити вчасно, бо час біжить дуже швидко. Беру портфель і вибігаю з дому. На дорогу до школи маю двадцять хвилин. Заняття розпочинаються о восьмій годині тридцять хвилин. Кожного дня маю по п’ять або шість уроків.
Після уроків обідаю вдома. Трошки відпочиваю. Пізніше готую домашнє завдання і складаю портфель. Два рази на тиждень відвідую гурток малювання. Надвечір у вільний час дивлюся улюблені мультфільми, допомагаю мамі, читаю цікаві книжки.
Увечері після вечері мию зуби і лягаю спати, бо знову мене чекає новий день.
Поезія Ліни Костенко «Кольорові миші» про нестандартність почуттів, оригінальний підхід до сприйняття дійсності. Талановита поетеса так переплела в невеличкому творі уявне, фантастичне і реальність, що мимоволі перед нами за рядками вірша постають художні образи, наче на картині.
Уявімо собі середньовічне місто. У ньому темно від диму вогнищ, на яких спалюють людей, котрі насмілилися думати чи жити по-іншому. Наук тут ще не знають ладом. Отже, і населення міста, темне, неписьменне, легко визнає відьмою чи чаклуном того, хто мислить чи чинить інакше, ніж інші. Суддя в судейській чорній мантії лише підсилює пітьму юрби. Такими художніми образами змальовує Ліна Костенко реальність.
Коли читаєш поезію, здається, що поетеса сама присутня на тому суді, на який приводить розлючений сусід підсудну Анну, якій, може, з десять років. Вона також бачить багряне кленове листя, що покладене на столі, як доказ. Може, маленька Анна на суді — це сама Ліна Костенко, якій також довелося свого часу пережити несправедливий суд. її вірші теж незвичайні, як і кольорові миші, яких робила з жовтих листочків дівчинка Анна.
Суддя також живе у своїй буденній реальності. Якщо сусід відчуває моральну шкоду від того, що миші яскраві, то суддя намагається знайти прозаїчну підставу для покарання чогось неповторного, духовного. Він звик виносити вирок. Для нього кожен, хто на лаві підсудних, є винним. Потрібно лише знайти докази цієї вини чи їх підтасувати.
У будні дні я ходжу до школи. Тому мама мене будить зранку о сьомій годині. У неділю я можу поспати довше. Спочатку застеляю ліжко, вмиваюся, одягаюсь, снідаю, чищу зуби. Усе доводиться робити вчасно, бо час біжить дуже швидко. Беру портфель і вибігаю з дому. На дорогу до школи маю двадцять хвилин. Заняття розпочинаються о восьмій годині тридцять хвилин. Кожного дня маю по п’ять або шість уроків.
Після уроків обідаю вдома. Трошки відпочиваю. Пізніше готую домашнє завдання і складаю портфель. Два рази на тиждень відвідую гурток малювання. Надвечір у вільний час дивлюся улюблені мультфільми, допомагаю мамі, читаю цікаві книжки.
Увечері після вечері мию зуби і лягаю спати, бо знову мене чекає новий день.
Уявімо собі середньовічне місто. У ньому темно від диму вогнищ, на яких спалюють людей, котрі насмілилися думати чи жити по-іншому. Наук тут ще не знають ладом. Отже, і населення міста, темне, неписьменне, легко визнає відьмою чи чаклуном того, хто мислить чи чинить інакше, ніж інші. Суддя в судейській чорній мантії лише підсилює пітьму юрби. Такими художніми образами змальовує Ліна Костенко реальність.
Коли читаєш поезію, здається, що поетеса сама присутня на тому суді, на який приводить розлючений сусід підсудну Анну, якій, може, з десять років. Вона також бачить багряне кленове листя, що покладене на столі, як доказ. Може, маленька Анна на суді — це сама Ліна Костенко, якій також довелося свого часу пережити несправедливий суд. її вірші теж незвичайні, як і кольорові миші, яких робила з жовтих листочків дівчинка Анна.
Суддя також живе у своїй буденній реальності. Якщо сусід відчуває моральну шкоду від того, що миші яскраві, то суддя намагається знайти прозаїчну підставу для покарання чогось неповторного, духовного. Він звик виносити вирок. Для нього кожен, хто на лаві підсудних, є винним. Потрібно лише знайти докази цієї вини чи їх підтасувати.