Різдво – це велике свято для віруючих людей в Україні. Адже в цей день народився наш сус Христос. Православні відзначають Різдво Христове 7 січня, а католики – 25 грудня. Напередодні свята християни турбуються, щоб їхні домівки були ошатними. Ще з давніх-давен жінки готують Святу вечерю на це свято. На столі має налічуватися 12 страв. Під скатертину господарі дому кладуть солому та гроші. Таким чином подружжя просить достатку в Бога. Вечеря розпочинається тоді, коли на небі з’являється перша зірка. Перед тим як розпочати трапезу всі члени сім’ї моляться і згадують померлих людей. Це ще не все. Найменший член сім’ї сідає під столом і починає хрюкати, гавкати, мекати і т.д. Такий звичай виконується для того, щоб водилися свійські тварини вдома. Потім всі куштують головну страву – «кутю». Страви повинні бути пісними; випити трохи вина на Святу вечерю дозволяється. Наступний крок – це сімейна коляда за столом. Невдовзі господарі дому чекають колядників. Після того, як дитина заспіває колядку господарі дому дякують та дають гроші або ж солодощі. Їжу зі столу не забирають у цей вечір, бо українці вірять у те, що на Святу вечерю приходять померлі предки, тому ми повинні залишити столові прибори та їжу для них. Це своєрідний вияв поваги до пращурів. Різдво – це свято, яке об’єднує всю родину. Воно є яскравим та надзвичайно колоритним. Існує багато традицій, якими послуговуються у цей день. Кожна область України може похизуватися унікальними звичаями. В одній області можуть виконувати одну традицію, а в іншій – іншу. Але все ж є те, що об’єднує всі області – це розуміння важливості святкування Різдва. – Різдво – це свято, що є у серці кожного українця!
Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи, може, нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.
Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавішого чи заможнішого, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.
Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияк вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий?
Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш, хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче мати лише зиск.
У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба, якщо ми не загубимося після школи, або студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.
Різдво – це велике свято для віруючих людей в Україні. Адже в цей день народився наш сус Христос. Православні відзначають Різдво Христове 7 січня, а католики – 25 грудня. Напередодні свята християни турбуються, щоб їхні домівки були ошатними. Ще з давніх-давен жінки готують Святу вечерю на це свято. На столі має налічуватися 12 страв. Під скатертину господарі дому кладуть солому та гроші. Таким чином подружжя просить достатку в Бога. Вечеря розпочинається тоді, коли на небі з’являється перша зірка. Перед тим як розпочати трапезу всі члени сім’ї моляться і згадують померлих людей. Це ще не все. Найменший член сім’ї сідає під столом і починає хрюкати, гавкати, мекати і т.д. Такий звичай виконується для того, щоб водилися свійські тварини вдома. Потім всі куштують головну страву – «кутю». Страви повинні бути пісними; випити трохи вина на Святу вечерю дозволяється. Наступний крок – це сімейна коляда за столом. Невдовзі господарі дому чекають колядників. Після того, як дитина заспіває колядку господарі дому дякують та дають гроші або ж солодощі. Їжу зі столу не забирають у цей вечір, бо українці вірять у те, що на Святу вечерю приходять померлі предки, тому ми повинні залишити столові прибори та їжу для них. Це своєрідний вияв поваги до пращурів. Різдво – це свято, яке об’єднує всю родину. Воно є яскравим та надзвичайно колоритним. Існує багато традицій, якими послуговуються у цей день. Кожна область України може похизуватися унікальними звичаями. В одній області можуть виконувати одну традицію, а в іншій – іншу. Але все ж є те, що об’єднує всі області – це розуміння важливості святкування Різдва. – Різдво – це свято, що є у серці кожного українця!
Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи, може, нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.
Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавішого чи заможнішого, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися.
Мої знайомі часто говорять, що друг ніколи ні в чому не відмовить. Мовляв, от ти мені не дав якусь річ – значить ти поганий друг. А я вважаю не так. Навіть якщо друг тобі щось не дав – подумай і намагайся зрозуміти, чому він це зробив. Можливо, він не має змоги. Можливо, не так тобі ця річ і потрібна. Наприклад, якщо пияк вимагає горілки, а добрий «друг» йому носить, замість того, щоб умовити його лікуватися – то що це за друг такий?
Раніше у мене теж не виникало думок, яким має бути справжній друг, я просто грався з іншими дітьми, підлітками. Але нещодавно я десь почув фразу, що «друг мій – це третє моє плече». І про те, що друга не треба ні про що просити, він сам дізнається, що тобі треба, якщо він справжній. Але щоб досягти того ідеалу, потрібно самому стати таким другом. І тоді побачиш, хто відкликається на твоє серце, а хто байдужий, і хоче мати лише зиск.
У мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба, якщо ми не загубимося після школи, або студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.