Є цікава легенда: коли боги ділили між людьми таланти, то одна людина обрала собі сміх, на який до того ніхто не звернув уваги, бо не надавали йому серйозного значення. І тільки потім боги схаменулися й жахнулися, побачивши, що людина, озброєна сміхом, може бути сильніша навіть за них. Ця легенда пригадується відразу, тільки-но заходить мова про Котляревського і його «Енеїду».Бурлескний тон проймає всю поему. Він знижує поважні образи, чим викликає сміх.Перед нами з'являється ціла галерея античних богів і героїв. Усі вони зображені в українському одязі й українській обстановці. Оси ми бачимо Зевса, улюблене заняття якого — бенкети й пияцтво:Зевес тоді кружав сивухуІ оселедцем заїдав?Він, сьому випивши осьмуху,послідки з кварти виливав.На богинях грецького Олімпу — спідниці і очіпки. Одягнені в український одяг богині зображені в Котляревського як «зубоскалки, моргухи, дзиґи, фіглярки».Такими ж нікчемними змальовуються герої, під масками яких можна впізнати українське панство. Непробудне пияцтво, обжерливість, бенкети — це панське життя.Щодень було у них похмілля;Пилась горілка, як вода;Щодень бенкети, мов весілля.Всі п'яні, хоть посуньсь куда.За бенкетами — сварки та інтриги, які знову ж таки викликають сміх.І боги, вершителі людської долі, і земні герої зображені Котляревським не просто з гумором, а сатирично. Бурлескний тон розповіді вимагав від поета відповідних слів, які б знижувала високопоставлених осіб, змальовуючи їх зневажливо. Еней «п'ятамизТрої накивав», Юнона «розкудкудакалась, як квочка», Нептун «виринув з моря, як карась», а Зевс на богинь «крикнув, як на гончих псар».«Енеїда» Котляревського сповнена дотепності й українського народного гумору. У своїй поемі письменник зумів правдиво показати важливі явища сучасного йому життя.
Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.
Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.
Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».
Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона.
Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».