українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. у них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. великий знавець українського фольклору, письменник михайло стельмах зазначав: «нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. у піснях про кохання всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає! », навіть його сліди їй дорогі: «та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» в уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце.
На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини:
А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!»
українські народні родинно-побутові пісні дуже різноманітні за тематикою, настроєм, художніми засобами виразності. у них правдиво відображено все життя українського народу, багатство його духовного світу, найзаповітніші мрії і прагнення. великий знавець українського фольклору, письменник михайло стельмах зазначав: «нема такої значної події в житті народу, немає такого людського почуття, яке б не обізвалося чи рокотом грому, чи ніжною струною в українській ліриці, яку по праву можна назвати нашим національним скарбом і перлиною світової народної творчості».
серед найпоширеніших родинно-побутових пісень — пісні про кохання, пісні про родинне життя, колискові та жартівливі пісні. у піснях про кохання всі перипетії стосунків двох: і перше несміливе почуття, яке боїться виказати себе навіть поглядом, і відкрите утвердження щастя закоханих, і сумніви та образи, і біль розлуки, і невтішне горе зраджених, і мрії про майбутнє одруження. виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. для неї від миленького кращого немає, бо гарне у нього все: і «любая розмова», і «що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає! », навіть його сліди їй дорогі: «та вирву я, вирву кленовий листочок, прикрию, пристелю милого слідочок…» в уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу — червона калина, чорноброва, пишна, «серденько, рибонька, дорогий кришталю».
Поет оспівує козацькі часи в Україні. Запорожці вміли воювати, добувати славу і волю. Від тієї слави лишилися тільки високі могили, що «про волю нишком в полі з вітрами говорять». Та згадка про ті славні часи, може, заспокоїть серце.
На тлі бурного моря зображено велич, силу й рішучість запорожців та їх отамана. Запорожці, завзяті й сміливі вояки, вирушають у морський похід до Царграду, столиці султанської Туреччини:
А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне молька в роті; Поглядає сюди—туди — Де—де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине!»