П’єса видатного українського драматурга і письменника І. Карпенко-Карого «Мартин Боруля» була написана на основі реальних фактів. Для сюжету автор використав події, які в певний час відбувалися в його родині. Відомо, що батько письменника одного разу вирішив довести, що має дворянське походження, і це стало справою усього його життя. Незважаючи на витрачені кошти і зусилля, рід так і не був визнаний дворянським, б в старих і нових документах прізвище батька відрізнялося однією літерою.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».
Образ орисі орися: хороший командир; вірна обов'язку народним святиням; ніжна; здатна до самопожертви; рішуча і розсудлива; смілива й самовіддана; патріотка; спроможна на сильні почуття кохання. цитати до образу орисі: "вродливого личенька риси і елегантні, й шляхетні; в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага; карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем; на мармуровім чолі лежать недитячі думи, хоч у виразі уст лишається дитяча краса" характеристика: саме орисі належить здійснити повиг - підірвати порохові склади фортеці. душа орисі страждає, бо у час найвищого випробування поряд з нею немає її коханого антося, а його поява у стані ворогів спричинює подвійну муку. у душевному сум'ятті, що охоплює дівчину, відданість україні переважає над почуттям кохання. в образі орисі автор змалював характер романтично цілісний, здатний на самопожертву в ім'я суспільних ідеалів.образ антося корецькоговиріс він у козацікій родині завісних, виховався на українських традиціях, сприйняв усім серцем мораль навого . силою обставин він потрапляє до свого природного середовища, дізнається про свій спадок і щляхетсякі привілеї.магнат чарпецький, його дядько по матері, лукаво переконує нащадка вельможного роду корецьких "прийти до стерна уряду" і преконати "туманніючу в мороці неуцтва шляхту зректися цього братовбивчого рабування", "не видирати від оборонців своєї країни їх права", "не знущатися над їх святою вірою".у спілкування з родовитою шляхтою з'ясовується омана. одурений у своїх найщиріших помислах і почуваннях антось, на щастя, зустрічає вдруге ту, з котрою готовий розділити і любов, і смерть.усвідомлення козацької правоти, любов до орисі диктують йому лицарський вибір - чесну смерть за ідеали, в яких його виховали, за вірй, яку прийняв усім серцем.антось: романтик; здатний до самопожертви; мужній; рішучий; спроможний на сильні почуття; шляхетній, вдячний; вірний присязі; справедливий, чесний.
Тим самим був зайнятий і головний герой п’єси. Мартин Боруля – чиновник Земського Суду і багатий шляхтич, який має одну єдину у своєму житті заповітну мрію – зробити свою родину дворянською, і який готовий заради того, щоб поставити усе на «дворянську лінію», на будь-які жертви.
Підштовхнула бажання Мартина довести своє дворянство образа пана Красовського, який назвав Борулю бидлом, а його сина Степана – телям. Мартин став наполегливо, навіть із завзяттям судитися і викидати гроші на вітер. Він настільки сильно захопився цією справою, що навіть не розумів, що повірений Трандалєв, який узявся йому допомагати, просто-напросто дурить його. А головне у цій боротьбі за дворянство – це те, що й сам Мартин навряд чи зміг би пояснити, для чого йому і його родині потрібне те саме дворянство. Адже родина Борулі жила у достатку і у нього та його рідних було цілком нормальне життя. Мартин Боруля мав гарну дружину, сина, доньку і вів чимале господарство.
Зрозуміло, що такий стан життя родини не мав нічого спільного з життям дворян. Та Мартин хоч і має звичку рано прокидатися, він намагається виглядати паном і через силу вилежується майже до обіду, хоча у цього в нього болять боки. Крім того, він ламає родинні традиції і примушує доньку і сина називати жінку «мамінькою», а його самого – «папінькою». Своїй дочці Марисі Мартин не дає працювати, бо вважає, що так вона буде більше схожа на дочку дворянина.
Чимало коштів Мартин Боруля витрачає і на дворянський антураж. Але наміри виглядати благородним визивають у глядачів та читачів лише сміх. Мартин привчає себе до кофе, хоча не знає, що з ним робити і коли подавати до столу, «чи до борщу, чи на ніч?».