ответ:У оповіданні «Стариган із крилами» відомого колумбійського письменника Г. Маркеса зображено маленьке містечко, розташоване у безрадісній сірій місцевості. Всюди бруд, багнюка, морський непотріб, що гниє на березі. До знедолених життям, бідних мешканців цього містечка одного разу сходить ангел. Але цей ангел був не схожий на тих, які існували в уявленні людей – прекрасних небесних істот з чистими білими крилами.
Ангел, що прийшов на землю, був більше схожим на зубожілого старигана, а його крила нагадували облізлі яструбині крила на спині звичайного злодюжки. Пелайо та його дружина Елісенда – це родина, до якої прийшов стариган з крилами. У них незадовго до того народився син. Вони не розуміли, навіщо їм ангел. Ніхто навіть не знав, хто такі ангели, і чи є справжнім ангелом хворий і брудний стариган, якого Пелайо закрив у брудному кутку разом з курми.
За думкою автора, таке безіменне містечко, що живе своїм, відстороненим життям, така сіра місцевість можуть бути будь-де на Землі. На жаль, всюди знайдуться ті, хто закриє справжнього ангела у брудному курнику, та й ті, хто за гроші буде з задоволенням розглядати незнайому істоту. Саме так і вчинили персонажі оповідання, які, наче у зоопарку, збиралися у довгу чергу, щоб подивитися на справжнього ангела, жбурнути у нього камінням, видерти з крила пір’їну чи припекти розпеченою залізякою.
Але жадібні до усього нового люди дуже скоро забули про старигана з крилами, бо в містечко приїхала циркова трупа, що привезла нове видовище – жінку-павука. Тобто. натовпу немає різниці, що розглядати, аби тільки скрасити своє одноманітне життя. Подружжя, у курнику якого був закритий ангел, не розгубилося. і за його показ зібрало багато грошей, на які збудувало новий двоповерховий будинок. Але й їм стариган із крилами з часом настільки набрид, що Елісенда вважала справжніми тортурами життя у місті, де повно ангелів.
Хворий, старий і самітній ангел з брудними крилами майже без пір’я так і не викликав ні у кого співчуття, а тим паче любові, визвав лише нездорову цікавість. Він не міг нікуди летіти, доки настало оновлення природи, з яким оновився і ангел. Оновився – і улетів. Ніхто у цьому безпорадному місті так і не зміг зрозуміти, навіщо до них прилітав ангел.
Нажаль, у нашому сучасному світі, у нашому стрімкому житті більшість людей, що зайняті своїми повсякденними турботами, і дійсно можуть не помітити диво, яке існує поруч з ними, як це сталося з героями оповідання «Стариган із крилами». Але я впевнений, що з часом ми будемо більше думати про високе і духовне, ангели повернуться на землю і ми зможемо помічати їх та розуміти, для чого вони живуть поряд з нами. А поки що, для того, щоб нагадувати про те, що у житті є щось більш важливе за повсякденний клопіт, гроші і розваги, що є милосердя і співчуття, любов до ближнього і Бог, існує стариган із крилами з оповідання Г. Маркеса.
У творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про несподівану надзвичайну пригоду хлопчика-пастушка, який одного разу, займаючись випасом домашньої худоби, впав у провалля, погнавшись за козою. Головна ж пригода почалася с того моменту, коли він, прийшовши до тями, побачив, що опинився на великій площі якогось невідомого йому міста. Пастушок був дуже здивований, але ні на хвилину не розгубився. Перше, що він хотів зробити, так це розпитати у жителів міста, куди ж він потрапив. Та на його запитання ніхто не відповідав, бо кожен городянин буз зайнятий будуванням своєї, досить дивної, вежі. Незрозумілі вежі постійно руйнувалися, а їх володарі знов і знов починали їх відбудовувати.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.
ответ:У оповіданні «Стариган із крилами» відомого колумбійського письменника Г. Маркеса зображено маленьке містечко, розташоване у безрадісній сірій місцевості. Всюди бруд, багнюка, морський непотріб, що гниє на березі. До знедолених життям, бідних мешканців цього містечка одного разу сходить ангел. Але цей ангел був не схожий на тих, які існували в уявленні людей – прекрасних небесних істот з чистими білими крилами.
Ангел, що прийшов на землю, був більше схожим на зубожілого старигана, а його крила нагадували облізлі яструбині крила на спині звичайного злодюжки. Пелайо та його дружина Елісенда – це родина, до якої прийшов стариган з крилами. У них незадовго до того народився син. Вони не розуміли, навіщо їм ангел. Ніхто навіть не знав, хто такі ангели, і чи є справжнім ангелом хворий і брудний стариган, якого Пелайо закрив у брудному кутку разом з курми.
За думкою автора, таке безіменне містечко, що живе своїм, відстороненим життям, така сіра місцевість можуть бути будь-де на Землі. На жаль, всюди знайдуться ті, хто закриє справжнього ангела у брудному курнику, та й ті, хто за гроші буде з задоволенням розглядати незнайому істоту. Саме так і вчинили персонажі оповідання, які, наче у зоопарку, збиралися у довгу чергу, щоб подивитися на справжнього ангела, жбурнути у нього камінням, видерти з крила пір’їну чи припекти розпеченою залізякою.
Але жадібні до усього нового люди дуже скоро забули про старигана з крилами, бо в містечко приїхала циркова трупа, що привезла нове видовище – жінку-павука. Тобто. натовпу немає різниці, що розглядати, аби тільки скрасити своє одноманітне життя. Подружжя, у курнику якого був закритий ангел, не розгубилося. і за його показ зібрало багато грошей, на які збудувало новий двоповерховий будинок. Але й їм стариган із крилами з часом настільки набрид, що Елісенда вважала справжніми тортурами життя у місті, де повно ангелів.
Хворий, старий і самітній ангел з брудними крилами майже без пір’я так і не викликав ні у кого співчуття, а тим паче любові, визвав лише нездорову цікавість. Він не міг нікуди летіти, доки настало оновлення природи, з яким оновився і ангел. Оновився – і улетів. Ніхто у цьому безпорадному місті так і не зміг зрозуміти, навіщо до них прилітав ангел.
Нажаль, у нашому сучасному світі, у нашому стрімкому житті більшість людей, що зайняті своїми повсякденними турботами, і дійсно можуть не помітити диво, яке існує поруч з ними, як це сталося з героями оповідання «Стариган із крилами». Але я впевнений, що з часом ми будемо більше думати про високе і духовне, ангели повернуться на землю і ми зможемо помічати їх та розуміти, для чого вони живуть поряд з нами. А поки що, для того, щоб нагадувати про те, що у житті є щось більш важливе за повсякденний клопіт, гроші і розваги, що є милосердя і співчуття, любов до ближнього і Бог, існує стариган із крилами з оповідання Г. Маркеса.
Объяснение:все правильно!
У творі Емми Андієвської «Казка про яян» розповідається про несподівану надзвичайну пригоду хлопчика-пастушка, який одного разу, займаючись випасом домашньої худоби, впав у провалля, погнавшись за козою. Головна ж пригода почалася с того моменту, коли він, прийшовши до тями, побачив, що опинився на великій площі якогось невідомого йому міста. Пастушок був дуже здивований, але ні на хвилину не розгубився. Перше, що він хотів зробити, так це розпитати у жителів міста, куди ж він потрапив. Та на його запитання ніхто не відповідав, бо кожен городянин буз зайнятий будуванням своєї, досить дивної, вежі. Незрозумілі вежі постійно руйнувалися, а їх володарі знов і знов починали їх відбудовувати.
Хлопчик був добрий, чуйний та чемний, він з усією повагою звертався із своїми запитаннями до мешканців міста, але, незважаючи на це, ніхто йому не відповідав. Відповів йому лише один дідусь, який розповів хлопцю, що в цьому місті мешкають яяни, які визнають тільки своє особисте «я», нікого не бачать коло себе і не чують інших. Хлопець був дуже цим здивований, бо бачив таке вперше у своєму житті. Він виріс серед справжніх добрих людей і тому його перш за все вчили поважати інших людей, а своє особисте «я» ставити на останнє місце.
Новий знайомець пастушка почув запитання хлопця лише тому, що і сам був чужинцем. Старий теж давно бажав вибратися з цього невеселого міста, та його здолали немощі і хвороби, які не дозволяли зробити це самостійно. А жоден з яян йому не помічник, бо усі вони зайняті лише своїми справами і своїми турботами. А ось хлопчик, як і більшість людей, був уважливий та безкорисливий, тому він не роздумуючи запропонував дідусеві свою до
Оскільки пастушок був ще і цілеспрямований, він за будь-якою ціною і сам хотів повернутися додому, тому одразу ж поцікавився у дідуся, чи є вихід з цього міста. Дід сказав, що є сім невеликих брам, через які можна вийти, сказавши при цьому слово “ти”. Жоден із яян не може вимовити цього слова, тому вони назавжди залишаються у своєму похмурому місті.
Дідусь не міг дійти до виходу з міста, тому що був немічний, та хлопець проявив винахідливість, узяв старого на плечі, та так і вивіз його на собі через браму, яка вивела його знову на те ж саме пасовисько, з якого він потрапив у дивне місто. Своєю поведінкою пастушок довів, що він може протистояти будь-яким негараздам і не розгублюється в самих незвичайних і складних ситуаціях. Крім того, його власне «я» не переважає над «я» оточуючих, бо він завжди співчуває іншим і завжди готовий прийти на до ншим.
Цікавою нагородою хлопцеві за його добре ставлення до людей та людяної поведінки щодо дідуся став мішок з самоцвітами, в який перетворився немічний дідусь у реальному світі. «Казка про яян» навчила мене тому, що усім нам треба робити у своєму житті якомога більше добра, а винагорода за це на змусить довго чекати, хоча сподіватися на неї варто. Казковий твір про яян містить у собі дуже важний прихований повчальний зміст, який доводить нам, що справжня людина не повинна жити лише власним “я”, не помічаючи навколо себе інших, не дбаючи про них та не спілкуючись з ними. А добро, яке зроблене людиною у своєму житті, рано чи пізно обов’язково повертається до неї.