Аделія Бухенбах постає у творі людиною зі спотвореною душею. На початку повісті ми бачимо холоднокровну жінку, сувору, вимогливу, жорстоку бізнес леді, яка прагне розкішного життя, яка любить гроші, використовує людей, бреше підступно , дбаючи про власні інтереси.
Можливо, саме життя зробило її такою.Вона самотня, без опори та підтримки, дбає про те, щоб її цирк процвітав. Нелегкі обов`язки, боротьба за власне місце у жорсткому чоловічому світі зробили свою справу.
Але Аделія змінюється.Коли з Іваном Силою сталося нещастя вона дуже переживає за нього, можливо,відчуваючи свою провину, вона робить усе можливе, щоб Іван видужав. У кінці повісті вона закохується і знову стає звичайною жінкою, яка відчуває себе захищеною, коханою, ніжною та тендітною. У неї змінюються життєві орієнтири. Замість неспокійного, відповідального циркового життя директора , вона обирає сім`ю, кохання, спокійне життя. Вона стає чутливою до проблем інших, проявляє щедрість, чим дивує всіх.
Тарас Григорович Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь. До нього йшли за благословенням: і незламні воїни, і освічені інтелігенти, і працьовиті селяни. Головною мрією славетного Кобзаря було безхмарне майбутнє для України, тому так сильно прагнули знищити його книжки можновладці, змусити мовчати Шевченка, заславши його далеко від дому….
Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?
Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.
В останні Кобзареві роки думка про добро чимраз наполегливіше поєднується з думкою про працю, про роботящі руки й роботящі голови.
Найбільший заклик Шевченка до нас – життя у праці, невтомна, наполеглива робота і над собою, і на благо держави.
Тарас Шевченко – невичерпний і нескінченний. Його мрії про світле майбутнє для українського народу, для Батьківщини не є порожнім звуком для нас. Його заповіді про рятівну силу любові, про натхненну силу добра, про лікувальну силу праці можуть стати поштовхом для нас сьогодні. Ім’я Кобзаря вже вписано в історію нашу золотими літерами, від нас же зараз залежить, якими кольорами писатимуть нащадки про нас: темними барвами чи променистими!
Аделія Бухенбах постає у творі людиною зі спотвореною душею. На початку повісті ми бачимо холоднокровну жінку, сувору, вимогливу, жорстоку бізнес леді, яка прагне розкішного життя, яка любить гроші, використовує людей, бреше підступно , дбаючи про власні інтереси.
Можливо, саме життя зробило її такою.Вона самотня, без опори та підтримки, дбає про те, щоб її цирк процвітав. Нелегкі обов`язки, боротьба за власне місце у жорсткому чоловічому світі зробили свою справу.
Але Аделія змінюється.Коли з Іваном Силою сталося нещастя вона дуже переживає за нього, можливо,відчуваючи свою провину, вона робить усе можливе, щоб Іван видужав. У кінці повісті вона закохується і знову стає звичайною жінкою, яка відчуває себе захищеною, коханою, ніжною та тендітною. У неї змінюються життєві орієнтири. Замість неспокійного, відповідального циркового життя директора , вона обирає сім`ю, кохання, спокійне життя. Вона стає чутливою до проблем інших, проявляє щедрість, чим дивує всіх.
Тарас Григорович Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь. До нього йшли за благословенням: і незламні воїни, і освічені інтелігенти, і працьовиті селяни. Головною мрією славетного Кобзаря було безхмарне майбутнє для України, тому так сильно прагнули знищити його книжки можновладці, змусити мовчати Шевченка, заславши його далеко від дому….
Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?
Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.
В останні Кобзареві роки думка про добро чимраз наполегливіше поєднується з думкою про працю, про роботящі руки й роботящі голови.
Найбільший заклик Шевченка до нас – життя у праці, невтомна, наполеглива робота і над собою, і на благо держави.
Тарас Шевченко – невичерпний і нескінченний. Його мрії про світле майбутнє для українського народу, для Батьківщини не є порожнім звуком для нас. Його заповіді про рятівну силу любові, про натхненну силу добра, про лікувальну силу праці можуть стати поштовхом для нас сьогодні. Ім’я Кобзаря вже вписано в історію нашу золотими літерами, від нас же зараз залежить, якими кольорами писатимуть нащадки про нас: темними барвами чи променистими!