Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка : Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
Мова – це засіб спілкування, він властивий тільки людям. Так словами ми спілкуємося. По-перше, їх дуже багато. До кожного слова наша уява малює його значення. Ніякі звуки не можуть замінити усього багатства слів. По-друге, кожне відкриття можна описати словесно новими словами, збагатити мову. Мова дає змогу читати книги, пізнавати світ. По-третє, як душевно мелодію можуть прикрасити слова. Багато чарівних пісень просто не існувало би без мови. Мова – це велике досягнення людства. Тому треба знати її. Мова відіграє величезну роль у житті людей. По-перше, нею ми спілкуємося один з одним. Ні жести, ні міміка, ні звуки не можуть замінити повноти відображення світу мовою. По –друге, вона дозволяє заспівати гарну пісню. По-третє, завдяки їй ми можемо читати книги. По-четверте, дізнаватися про те, що накопичило людство. По-п’яте, мова вчить нас образно мислити. Один предмет можна виразити різними синонімами. Без знання мови не можна бути гарними співрозмовниками, багато читати та знати. Значення мови надзвичайно велике, бо вона допомагає розвиватися людському суспільству, а значить і кожній людині зокрема. По-перше, мова, на відміну від жестів, здавна дозволяла краще порозумітися людям. По-друге, об’єднувала родами для спільного ведення господарства, так згодом утворилися народи. По-третє, спочатку усно, а потім письмово, зберігався досвід та передавався наступним поколінням, що сприяло розвитку науки та винахідництва, загальному прогресові. По-четверте, завдяки мові з культурних джерел можна дізнатися про історію народу. Мова вивела первісну людину з печери. Сьогодні дозволяє відчувати себе частиною певного народу, сприяє розвитку особистості.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
Так словами ми спілкуємося. По-перше, їх дуже багато. До кожного слова наша уява малює його значення. Ніякі звуки не можуть замінити усього багатства слів. По-друге, кожне відкриття можна описати словесно новими словами, збагатити мову. Мова дає змогу читати книги, пізнавати світ. По-третє, як душевно мелодію можуть прикрасити слова. Багато чарівних пісень просто не існувало би без мови.
Мова – це велике досягнення людства. Тому треба знати її.
Мова відіграє величезну роль у житті людей. По-перше, нею ми спілкуємося один з одним. Ні жести, ні міміка, ні звуки не можуть замінити повноти відображення світу мовою. По –друге, вона дозволяє заспівати гарну пісню. По-третє, завдяки їй ми можемо читати книги. По-четверте, дізнаватися про те, що накопичило людство. По-п’яте, мова вчить нас образно мислити. Один предмет можна виразити різними синонімами.
Без знання мови не можна бути гарними співрозмовниками, багато читати та знати.
Значення мови надзвичайно велике, бо вона допомагає розвиватися людському суспільству, а значить і кожній людині зокрема.
По-перше, мова, на відміну від жестів, здавна дозволяла краще порозумітися людям. По-друге, об’єднувала родами для спільного ведення господарства, так згодом утворилися народи. По-третє, спочатку усно, а потім письмово, зберігався досвід та передавався наступним поколінням, що сприяло розвитку науки та винахідництва, загальному прогресові. По-четверте, завдяки мові з культурних джерел можна дізнатися про історію народу.
Мова вивела первісну людину з печери. Сьогодні дозволяє відчувати себе частиною певного народу, сприяє розвитку особистості.