Софійка вирішує позбавити сімю Кулаківських від старого прокляття. Їй вдається роздобути старі фото Кулаківських, коли вона одного разу наважилась прийти до Вадима. Але ця фотографія не до зняти прокляття, адже Гордій Кулаківський обдурив багатьох людей, обдурив сімю Міщенків, тому їх нащадки не мали щастя і були прокляті.
Софійка каже Вадиму, що їй потрібні його старі сімейні фото, а зняти прокляття до один екстрасенс. Отримавши фото вона неодноразово опиняється в минулому, а завдяки коралям її ніхто не бачить. Софійка дізнається все нові подробиці про життя Кулаківських нащадків, а одного разу в минулому від сліпого старця дізнається, що зняти прокляття можна буде, коли земля і небо зійдуться. Софійка довго не могла зрозуміти, коли той момент і кого вона має врятувати
Коли була повня в квартирі внизу знову відбувалося, щось страшне і дивне, Софійка поділилася цим з Сашком і діти вирішили пробратися до квартири в наступну повню. Також Софійка наважилася взяти кошеня у Сашка і принести додому, яке назвали Чорнобілка.
Софійка старалася сподобатися Вадиму, але той постійно був у компанії Ірки Завадчук, і Софійка ревнувала, але сподівалася, що коли зніме прокляття, то вони будуть разом.
Під час відвідин з тіткою Сніжаною бабусі дідуся, що жили у Половничику, Софійка дізналася багато нового про нащадків Міщенків, Кулаківських, та про своїх пращурів.
Повернувшись додому Софійка відправилася в минуле, і дізналася, що Фрол Кулаківський випадково загинув (у нього вистрелила зброя, яку він діставав зі скрині), а його сестра Франя закохалася в хлопця Корнія, а той мав дівчину Клаву і вона вирішила його приворожити. А як дізналася Софійка від бабусі в Половничику, ніхто з них так і не був щасливий — Франя хоч і була з Корнієм, але щастя не мала, а Клава так і прожила все життя сама, хоч і народила дочку. Як виявилося Клава — це пра-пра-бабуся Софійки, саме вона отримала від якогось старця коралі, і дала на весілля своїй дочці.
Одного разу, коли Софійка з Сніжаною були в Половничику вони познайомилися з художником, якого прозвали Пустельником. Сніжана і Пустельник закохалися в скоро вона поїхала до Києва подивитися на його життя (і переконатися, що він не має сімї). Софійка поїхала з Сніжаною до Києва. Пустельник жив у тісній кімнаті, на вулиці Софійка познайомилася з дівчинкою, і дізналася, що її батько — Валентин (той самий, з яким мала одружитися Сніжана).
Коли була повня Софійка з Сашком пробралися в квартиру з низу (залізли через вікно) і сховалися за диваном. Коли було майже 12 ночі там почалося коїтися, щось незрозуміле, з’являлися привиди чоловіка і жінки в голубій стрічці, потім все навкруг почали трощити. Софійка і Сашко налякані сиділи поруч, а перед ранком все зникло, лише на підлозі лежала голуба стрічка. Софійка думала, що то все баба Валя чаклує, але скоро вони з Сашком впевнилися, що вона до цього відношення не має. Злякана бабця, сказала, що відмовиться від догляду за квартирою.
Софійка дізналася про долю Якова Кулаківського, який мав дружину і сина Василя. Але Яків Кулаківський був надзвичайно скупий, ходив вечеряти по людях, жінці і сину не дозволяв брати запаси їжі в коморі. Як дізналася Софійка, жінка Кулаківського під час голоду померла біля повної зачиненої комори, а самого Якова вбив мішок кукурудзи, який впав на нього з горища.
Наступні про чию долю дізналася Софійка була сім’я Василя Кулаківського, той мав жінку Олену та дітей Івана та Катерину. Катерина будучи дитиною дуже хворіла, але Олена отримала від сліпого старця пораду — нагодувати всіх голодних, після чого дівчина почала видужувати. Цій Іван пішов на війну, але втік після перших боїв — і просидів у погребі 40 років, його там переховувала дружина Олена. Слідкуючи за долею Катерини, яка із всіх Кулаківських Софійці була найприємніша, вона розуміє, що саме її вона має врятувати.
Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе від привидів загиблих у пустій квартирі. Катря і вся її сім’я мали загинути від удару блискавки, і саме їх привиди були в пустій квартирі, бо більше 50 років тому на цьому місці була стара хата Семена. Софійка повернулася в минуле разом з Сашком, спиляли шовковицю, в яку мала влучити блискавка та порадили всім сховатися в погреб на час грози. dovidka.biz.ua
Як дізналася Софія прокляття з Кулаківських знялося, Катря і Семен жили довго і щасливо, хоч і не мали дітей.
Вадим Кулаківський повідомив, що його дід повернувся додому, виявляється всі ці роки він їх не пам’ятав, також повернулися батьки Вадима.
Власники квартири з привидами несподівано вирішили повернутися.
Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.
Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.
Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.
Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.
Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі".
Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!"
Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:
Дивіться, люди, по мені,
Устануть інші в пломені.
Ставайте й ви в трудні походи,
Не вип'ють прокляті заброди
Живущу кров мою.
У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.
Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.
Софійка вирішує позбавити сімю Кулаківських від старого прокляття. Їй вдається роздобути старі фото Кулаківських, коли вона одного разу наважилась прийти до Вадима. Але ця фотографія не до зняти прокляття, адже Гордій Кулаківський обдурив багатьох людей, обдурив сімю Міщенків, тому їх нащадки не мали щастя і були прокляті.
Софійка каже Вадиму, що їй потрібні його старі сімейні фото, а зняти прокляття до один екстрасенс. Отримавши фото вона неодноразово опиняється в минулому, а завдяки коралям її ніхто не бачить. Софійка дізнається все нові подробиці про життя Кулаківських нащадків, а одного разу в минулому від сліпого старця дізнається, що зняти прокляття можна буде, коли земля і небо зійдуться. Софійка довго не могла зрозуміти, коли той момент і кого вона має врятувати
Коли була повня в квартирі внизу знову відбувалося, щось страшне і дивне, Софійка поділилася цим з Сашком і діти вирішили пробратися до квартири в наступну повню. Також Софійка наважилася взяти кошеня у Сашка і принести додому, яке назвали Чорнобілка.
Софійка старалася сподобатися Вадиму, але той постійно був у компанії Ірки Завадчук, і Софійка ревнувала, але сподівалася, що коли зніме прокляття, то вони будуть разом.
Під час відвідин з тіткою Сніжаною бабусі дідуся, що жили у Половничику, Софійка дізналася багато нового про нащадків Міщенків, Кулаківських, та про своїх пращурів.
Повернувшись додому Софійка відправилася в минуле, і дізналася, що Фрол Кулаківський випадково загинув (у нього вистрелила зброя, яку він діставав зі скрині), а його сестра Франя закохалася в хлопця Корнія, а той мав дівчину Клаву і вона вирішила його приворожити. А як дізналася Софійка від бабусі в Половничику, ніхто з них так і не був щасливий — Франя хоч і була з Корнієм, але щастя не мала, а Клава так і прожила все життя сама, хоч і народила дочку. Як виявилося Клава — це пра-пра-бабуся Софійки, саме вона отримала від якогось старця коралі, і дала на весілля своїй дочці.
Одного разу, коли Софійка з Сніжаною були в Половничику вони познайомилися з художником, якого прозвали Пустельником. Сніжана і Пустельник закохалися в скоро вона поїхала до Києва подивитися на його життя (і переконатися, що він не має сімї). Софійка поїхала з Сніжаною до Києва. Пустельник жив у тісній кімнаті, на вулиці Софійка познайомилася з дівчинкою, і дізналася, що її батько — Валентин (той самий, з яким мала одружитися Сніжана).
Коли була повня Софійка з Сашком пробралися в квартиру з низу (залізли через вікно) і сховалися за диваном. Коли було майже 12 ночі там почалося коїтися, щось незрозуміле, з’являлися привиди чоловіка і жінки в голубій стрічці, потім все навкруг почали трощити. Софійка і Сашко налякані сиділи поруч, а перед ранком все зникло, лише на підлозі лежала голуба стрічка. Софійка думала, що то все баба Валя чаклує, але скоро вони з Сашком впевнилися, що вона до цього відношення не має. Злякана бабця, сказала, що відмовиться від догляду за квартирою.
Софійка дізналася про долю Якова Кулаківського, який мав дружину і сина Василя. Але Яків Кулаківський був надзвичайно скупий, ходив вечеряти по людях, жінці і сину не дозволяв брати запаси їжі в коморі. Як дізналася Софійка, жінка Кулаківського під час голоду померла біля повної зачиненої комори, а самого Якова вбив мішок кукурудзи, який впав на нього з горища.
Наступні про чию долю дізналася Софійка була сім’я Василя Кулаківського, той мав жінку Олену та дітей Івана та Катерину. Катерина будучи дитиною дуже хворіла, але Олена отримала від сліпого старця пораду — нагодувати всіх голодних, після чого дівчина почала видужувати. Цій Іван пішов на війну, але втік після перших боїв — і просидів у погребі 40 років, його там переховувала дружина Олена. Слідкуючи за долею Катерини, яка із всіх Кулаківських Софійці була найприємніша, вона розуміє, що саме її вона має врятувати.
Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе від привидів загиблих у пустій квартирі. Катря і вся її сім’я мали загинути від удару блискавки, і саме їх привиди були в пустій квартирі, бо більше 50 років тому на цьому місці була стара хата Семена. Софійка повернулася в минуле разом з Сашком, спиляли шовковицю, в яку мала влучити блискавка та порадили всім сховатися в погреб на час грози. dovidka.biz.ua
Як дізналася Софія прокляття з Кулаківських знялося, Катря і Семен жили довго і щасливо, хоч і не мали дітей.
Вадим Кулаківський повідомив, що його дід повернувся додому, виявляється всі ці роки він їх не пам’ятав, також повернулися батьки Вадима.
Власники квартири з привидами несподівано вирішили повернутися.
Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.
Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.
Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.
Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.
Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі".
Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!"
Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:
Дивіться, люди, по мені,
Устануть інші в пломені.
Ставайте й ви в трудні походи,
Не вип'ють прокляті заброди
Живущу кров мою.
У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.
Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.