Вцьому році зима не вдягала білої свити. часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. пошукала, що ж робити? -- бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав. як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів. все збиралась на силі, та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на одрі лід потемнів. крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. лід кришився, б’ючись об каміння і нарешті по одрі -темній, широкій - на останній крижині самотня чайка пливе. - ти куди ж розігналась? чи бува не до самого моря? чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна. а крижина тонка. а крижина майже ну, а що, як її підмиє вода весняна? ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? затріщить і ві піде вода - дивна людино! я ж маю крила, нащо крилатим ґрунт під ногами?
Можна впевнено розуміти древній міф, що Прометей наважився піти на крадіжку вогню заради людини. Це здається нам осмисленим: вогонь, приходить на землю з грозовий блискавкою, виключно з волі і благоусмотрению Громовержця, людина вчиться розпалювати і підтримувати сам. Це як би святотатство, відпадання від бога грози, і цим кладе початок блюзнірського перетворенню природи до сфери людської діяльності, у світ, де порається і панує чоловік. Осмисленим здається і те, що нову самостійність для людства завойовує божественний суперник вищого божества, сам дух протиборства божеству, — титанічний дух, в якому людство знаходить себе, приходить до розуміння себе. І добре вкладається у свідомості те, що Прометей в пізніших модифікаціях міфу, згідно з місцевим аттичний переказом про божество гончарів — Прометея, став творцем людей. В якості такого ми знаємо його за численними пізнішими пластичних зображень. Так що початковий сенс оповіді, мабуть, сам по собі зрозумілий. Скажімо, однак, обережніше: те, що ми називаємо таким початковим сенсом, являє собою узагальнене з усього, що має місце всередині цілого, утвореного складною історією цього міфу і його тлумачень
